Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

КАТЕРИНА-САН: ВІД САКУРИ ДО МАЛЬВИ

1 серпня українська бандуристка з Японії Катерина Гудзій виступила в Музеї М.Рильського.

Катерина Гудзій народилася в Прип’яті за місяць до аварії на ЧАЕС. Разом з родиною переїхала до Києва. 1996-го в складі шкільного музичного колективу «Червона калина» гастролювала в Японії, а з 2006-го, по закінченні Чернігівського музичного училища, перебралася в цю далеку країну на постійне мешкання. Зробити кар’єру співаку-бандуристу не просто і в Україні, що вже казати про доволі консервативну Японію. Але Катерині Гудзій, завдяки таланту і працелюбству, це вдалося. Усі одинадцять років життя в країні Вранішнього сонця вона виступає з концертами, бере участь у численних фестивалях і мистецьких акціях, знайомить японців з національною культурою України.

І ось Катерина-сан знову на батьківщині. 25 липня дала концерт в Маріуполі, 30-го – благодійний концерт в селі Лазірки на Полтавщині, а 1 серпня – в Києві.

Після виконання пісні «Тиха вода» зауважує, що японцям вона особливо подобається. 
- Але подобається перш за все енергійна мелодія. Коли ж переповідаю її зміст, то японці виглядають дещо спантеличеними. Їм дивно, що в українській пісні мелодія може бути веселою, а текст сумний. У них нічого подібного немає. А от схожий на нашу кобзу інструмент мають. Він називається біва. В давнину на ньому грали мандрівні незрячі музиканти - як і наші сліпі кобзарі.

Під час своїх коментарів Катерина Гудзій робить невеличкі паузи.
- Це тому, - посміхається, - що я спочатку подумки речення формулюю японською, і лише потім перекладаю українською…

На відміну від першого відділення, де Катерина Гудзій виконувала українські пісні, друге було цілковито японським. Повірте, японські пісні під бандуру – це щось надзвичайне! Навіть не знаючи мови самураїв, інколи можна було здогадатися, про що в них йдеться. Наприклад, коли чуєш приспів «сакура, сакура»…

Вигуками браво зустріли глядачі виконання пісні "Погляньте, будь ласка, на зоряне небо" (”見上げてごらん夜の星を”。"Miagete Goran yoru no hoshi o").

Я дивлюся на зоряне небо і співаю,
Я дивлюся на зоряне небо і молюся…

В ході концерту слово брали Любов Лавріненко, віце-президент творчого об’єднання шанувальників романсу, Марія Гудзій, мама бандуристки з Японії, Микола Подрезан, мандрівник і громадський діяч, Тамара Трепак, керівник музичного ансамблю «Червона калина», Віра Хоменко, вчителька столичної школи №259, де свого часу навчалася Катерина Гудзій та інші.

ВИШИВАЛЬНІ ДНІ В САДИБІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

30 липня до нашого музею завітали гості, народні майстрині та організаторки заходу – завідувачка Дитячої бібліотеки ім. В. Симоненка Тетяна Серебреннікова та її колега по захопленню Тетяна Зез (донеччанка, нині киянка).

Тетяна Серебреннікова провела майстер-клас з вишивання-занизування. Відбулася дитяча фотосесія «Дитяча мода, вишита маминими руками. Виховання дітей в національній традиції». У програмі було передбачено: фотосесію колекції «Глухівський льон. Діти»; обговорення «Чому ми вишиваємо сучасний дитячий одяг?»; демонстративний майстер-клас будь-якої техніки; чаювання під липами в саду Рильського; розваги для дітей.

Проведення майстер-класу з вишивки саме у Музеї було доречне ще й тому, що традицію носити вишиванку у непростих умовах започаткували Михало Драгоманов, Іван Франко, Олена Пчілка, Леся Українка та ін., а розвинув Максим Рильський. Зокрема, він (як й І. Франко) носив також вишивану краватку. А власна вишиванка поета у поєднанні зі світлим костюмом супроводжувала його у всі закордонні вирядження. 
Майстер-клас відбувався у невимушеній атмосфері, поєднаній з корисним обміном досвідом і знаннями. Навчання національних технологій вишивання велося під розповідь майстрині про традиції, розвинуті українськими діячами. Зокрема, багато уваги було присвячене розповіді про альбом Олени Пчілки про український народний орнамент: працю використовували при дослідження орнаментики навіть у Парижі. Сам альбом зазнав п’ятьох перевидань, що лишається рекордом навіть для сучасних праць з орнаментики. Учасники заходу дізнались і про непростий досвід збирання Оленою Пчілкою назв народних технологій вишивання, оскільки кожне село і навіть кожна майстриня мали власну назву для спільних прийомів. Зокрема, «прутик», яким навчали працівників Музею вишивати рукави сорочки, в окремих селах міг називатися «хмелем», «листочками» тощо.

На завершення присутні взяли участь у народній грі «Павучок»: діти за власною фантазією оплітали всіх клубком ниток. Гості пригостились яблуками із саду, чаювання відбувалося просто неба.

Майстер-клас мав продовження і в наступні вихідні!

8 липня в нашому музеї згадували українського скульптора Петра Остапенка (7.07.1922 – 4.08.2010), автора пам’ятників Максиму Рильському в Голосіївському парку та на Байковому кладовищі. Захід відбувся в рамках проекту «Родинний альбом української історії» і був приурочений 95-літтю з дня народження Петра Остапенка.

- Упродовж свого творчого життя, - сказала, відкриваючи зустріч, Тетяна Морітко, старший науковий співробітник КЛММ М.Рильського, - Петро Пилипович створив більше двадцяти пам’ятників. А ще він допомагав Богдану Максимовичу Рильському, першому директору нашого закладу, у формуванні музейної експозиції...

Так розпорядилася доля, що замолоду П.Остапенко став членом великої родини Рильських. На початку Другої світової війни Петро, нещодавній випускник Васильківського авіатехнічного училища, закохався в симпатичну медсестру військового шпиталю Любу, а в 1944-му молодята побралися. Отак племінниця Максима Тадейовича – Любов Іванівна Рильська – стала дружиною майбутнього скульптора.

Після закінчення війни увінчаний бойовими нагородами Петро Остапенко планував повернутися до мирного життя.

- 1947-го батько навіть пройшов співбесіду в Інституті гірської механіки, - пригадує Тамара Мікула, донька Петра Пилиповича. – Але завдяки київській художниці Євгенії Дмитрієвій, яка випадково побачила таткові етюди на стінах квартири Максима Тадейовича, - його життя радикальним чином змінилося. За рекомендацією Євгенії Миколаївни батько влаштувався помічником у відомих українських скульпторів-монументалістів Юхима Білостоцького і Еліуса Фрідмана. А вже в 50-х він почав працювати самостійно...

Серед робіт митця, окрім інших, пам’ятники балерині Лідії Герасимчук у Києві і Тарасу Шевченку в Звенигородці Черкаської області, погруддя Петру Чайковському в столичній консерваторії, Карлу Брюллову в канівському музеї Т.Шевченка, Дмитру Менделєєву на станції «Університет» київської підземки, меморіальні дошки Адаму Міцкевичу в Гурзуфі, Олександру Мурашку і Зої Гайдай в Києві… 
Та найвідоміша – пам’ятник Максиму Рильському біля центрального входу в Голосіївський парк, що носить ім’я видатного українського поета-неокласика. Про історію його створення розповів Павло Жук, заступник Голосіївської райдержадміністрації в 1998 – 2013 роках.

А далі архітектор Ольга Майборода, що мешкає зовсім поруч, на вулиці Добрий шлях, читала власні вірші, а Тетяна і Сергій Цілики (дует «Гармонь і я») виконували українські народні пісні.

Завершився вечір неформальним спілкуванням в музейному саду, за традиційним трояндовим чаєм.

15 червня в Музеї М.Рильського відбулась літературно-музично-візуальна акція "Франкофонна Україна: від Анни Київської до Максима Рильського" (черговий захід в рамках Третього Міжнародного фестивалю мистецтв Anne de Kiev Fest).

Упродовж всього вечора Голосіївська садиба Максима Тадейовича не лише називалася, а таки й справді була «мануаром» (в перекладі з французької «замок-резиденція»). Адже повсюди тут лунала вишукана мова Гюго і Верлена, звучали мелодії паризьких шансоньє, милували зір французькі сорти троянд Anne de Kiev і Pierre de Ronsard і навіть запахи були запаморочливо-версальскими: спеціально до фестивалю український приборкувач ароматів Богдан Зубченко створив витончено-королівський парфум Anne de Kiev! 
Відкриваючи захід, Вікторія Колесник, директорка Музею М.Рильського, презентувала відкриття виставки рукописних матеріалів поезій, перекладів, статей і щоденникових записів Максима Рильського, присвячених Франції та французьким письменникам. 
В акції взяли участь поет Іван Драч, перекладач, учений і громадський діяч Максим Стріха, поетеса Леся Мудрак, поетес а і перекладачка Ольга Смольницька, перекладач, дипломат і автор антології французької поезії «Сад божественних поезій» Всеволод Ткаченко, вчителька спеціалізованої школи №110 з поглибленим вивченням французької мови Віра Тализіна зі своїми вихованцями, поет і лектор курсу французької й італійської літератур Сергій Савін, один із батьків Anne de Kiev Fest Федір Баландін, співзасновник гільдії українських парфумерів Богдан Зубченко, поет і драгоман Василь Соловій та інші франкофони. 
Увесь вечір натхненно музикували студенти Київської консерваторії ім.П.Чайковського.

В затишній вітальні Голосіївського мануару згадували Віктора Баранова (14.10.1950 - 30.07.2014), відомого українського поета, перекладача з румунської мови, голову Спілки письменників України (2011-2014), головного редактора журналу «Київ». Захід відбувся в рамках проекту «Родинний альбом української історії».

На початку вечора Сергій Лакиза, доктор хімічних наук і диригент самодіяльного хору «Чумаки», бере до рук гітару і співає пісню, яку на початку 90-х постійно крутили на Українському радіо. Останній куплет її звучить так:

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна

А закінчивши, каже:
- Якби Віктор Баранов написав лише одного цього вірша («До українців»), то навіть у такому випадку його ім’я назавжди було б вписано в історію української поезії!

Далі до розмови долучається поет Іван Гайворон (Герун):
- На філфак Київського держуніверситету я вступив 1966-го, а Віктор роком пізніше. Разом з ним, а також з Василем Овсієнком, Станіславом Чернілевським та іншими відвідували університетську літстудію ім. Василя Чумака («СіЧ»). Якби Віктор написав «До українців» ще тоді, то його б відрахували з університету, як відрахували Віктора Кордуна, Василя Рубана чи Надію Кир’ян...

Про перекладацьку іпостась творчості Віктора Федоровича розповідає Сергій Лучканин, доктор філологічних наук, доцент кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики КНУ ім.Т.Шевченка:
- Ще студентом Віктор Баранов вивчав румунську мову на семінарі професора Семчинського. Почав перекладати румунських авторів, серед яких Тудор Арґозі, Лучіан Блаґа, Джордже Кошбук, Васіле Александрі... І звісно ж геніальний Міхай Емінеску, якого перекладав ще Максим Рильський. Нещодавно у видавництві Дмитра Бураго вийшла книга перекладів Віктора Баранова з румунської «Таблиця повернень», до якої я написав передмову.
На завершення свого виступу Сергій Мирославович читає поетичний шедевр М.Емінеску «Зірка» в чудовому перекладі В.Баранова:

Далі поетеса Тетяна Лемешко презентує свою щойно видану книгу спогадів "Журавлі Небесного Вирію", в якій опубліковано велику добірку листів Віктора Баранова.

- Віктор був дуже світлою людиною, - зауважує Лідія Петрівна Баранова, вдова поета, - він вмів говорити з людьми, а особливо ж – слухати їх. Останні роки життя були для нього дуже важкими – і морально, і духовно, і фізично. Але як би він не страждав – зовні завжди залишався незворушним, все ховав глибоко всередині. Ніколи не скиглив і не жалівся. Мене підтримував, а сам був важко хворим...

Далі ведуча заходу Галина Чеботарьова, завідувачка бібліотеки ім. С.Вургуна, представила присутнім Євгена Киценка, молодого незрячого музиканта і співака. Під акомпанемент дванадцятиструнної гітари він виконав пісню на слова Вадима Крищенка "Дві зорі".
Також у ході вечора звучали записи віршів Віктора Баранова у виконанні автора, а на екрані демонструвався відеоряд рідкісних світлин з домашнього архіву.
Продовжився захід неформальним спілкуванням у музейному саду за традиційним трояндовим чаєм.

122 РУШНИКИ МАКСИМОВОГО КРАЮ

20 травня у селі Романівці Попільнянського району відбулося щорічне Всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Романівська весна». Побували на заході і співробітники Київського літературно-меморіального музею М.Рильського.

Ще в березні у романівському музеї-садибі Рильських, як і у всій Україні, відзначали 122-у річницю з дня народження видатного поета, перекладача, громадського діяча, класика української літератури ХХ століття Максима Рильського.
Організатори "Романівської весни - 2017" підготували виставку «Рушники Максимового краю», де було представлено 122 вишиті у цьому краї роботи. Кожен рушник символізував рік від народження письменника. Вперше у нинішньому році на березі річки Унави, біля відомої «Максимової липи», де любив писати і відпочивати Рильський, заклали камені з уривками з творів письменника.
На цьогорічне свято завітав і Максим-Рильський-онук, який поділився спогадами про свого діда, сидячи за його робочим столом.
Також у рамках заходу відбулася розкішна концертна програма.
Окрема подяка Назару Рильському, поетовому правнуку, який орендував мікроавтобус для поїздки в Романівку.

17 травня Київський літературно-меморіальний музей М. Рильського отримав у подарунок від Фонду «Україна» відтворений гобелен середини ХХ століття, що знаходився в робочому кабінеті Максима Тадейовича. З цієї нагоди до Голосіївського мануару завітало багато поважних гостей, в тому числі й президенти України Леонід Кучма (1994 – 2005) та Віктор Ющенко (2005 – 2010).

Відновлення гобелену - третій спільний проект Музею та Фонду. Відомо, що за життя М.Т.Рильського підлогу його кабінету у Голосіївському будинку прикрашав гобелен. За характером виконання квіткового орнаменту фахівцями славетної Решетилівської майстерні було встановлено, що такий килим міг бути виконаний за ескізами художника Леоніда Товстухи, майбутнього лавреата премії ім.Т.Шевченка.

- Килим, який долучається сьогодні до колекції музею, - зауважує Вікторія Колесник, директорка Музею М.Рильського, - це творча і пошукова робота науковців нашого закладу та фахівців Решетилівської майстерні. Його виготовили у символічних і традиційних українських кольорах, спираючись на спогади сучасників та творців першої музейної експозиції. Можна лише припустити, що вибір Максимом Тадейовичем блакитно-жовтої гамми килима був далеко не випадковим. Адже в радянські часи саме за неодноразове використання в своїй віршах цих «націоналістичних» барв поета називали «петлюрівцем»

Особливо емоційним був виступ Сергія Кулінченка, директора Решетилівської майстерні:
- Сьогодні у нас працює не так багато людей, як колись на фабриці, - всього 30 чоловік, але традиції решетилівського килимарства ми свято бережемо. Наші роботи знаходяться і в Адміністрації президента України, і в Генасамблеї ООН. А виготовлена на замовлення художника Олега Тістола картина-килим виставлена нині на лондонському аукціоні Sotheby's...

- Ще Микола Гоголь писав, - додає Тетяна Кара-Васильєва, доктор мистецтвознавства, - «Квіти на решетилівських килимах, як птахи, а птахи – як квіти»... 
- А знаменитим решетилівським вишивальницям, - долучається до розмови Мирослав Вантух, художній керівник Національного ансамблю ім.П.Вірського, - наш колектив свого часу присвятив танець.

Також виступали поет Дмитро Павличко і доктор історичних наук Володимир Мельниченко.

В ході заходу юна піаністка Марія-Луїза Плєшакова виконала «Скерцо» Шопена, а Олександр Гурець і Євгенія Проворова, солісти Національної опери України ім. Т.Шевченка - арію з «Травіати» двома мовами: італійською і в українському перекладі Рильського.

Наша довідка:
2010-го року за сприяння Фонду «Україна» було відреставровано знаменитий Шредерівський рояль, на якому музично обдарований Максим Тадейович любив імпровізувати на теми творів Шопена, Сметани, Дворжака, Гріга... Неодноразово Рильський акомпанував своєму другу, оперному виконавцю Іванові Козловському. Нині інструмент звучить так само чудово, як і за життя Максима Рильського: в музейній вітальні постійно влаштовуються літературно-музичні вечори.
Також фонд допоміг у реставрації 10 рідкісних видань із меморіальної бібліотеки Поета, здебільшого, раритетів XVI—XIX століть та рідкісних видань творів Михайла Грушевського, Тараса Шевченка, Юліуша Словацького.

27 квітня в саду Голосіївського мануару відбувся вечір «Чотири століття франкомовної любовної лірики (від П'єра Ронсара до Гійома Аполлінера)». Перекладач Всеволод Ткаченко розповів про свою роботу над антологією французької поезії «Сад божественних поезій».

Ця зустріч була черговою в рамках проекту «Розповіді про неспокій».

- Французьким антологіям у нас фатально не щастило, - розповідає Всеволод Ткаченко, - готовий рукопис першої, підготовлений ще поетами-неокласиками, безслідно зник в архівах НКВД на межі 1920 – 1930-х. Так само не вийшла підготовлена в 60-х роках у Києві антологія французької поезії ХХ століття (зверстаний примірник якої дивом потрапив до рук Григорія Кочура зі смітника держвидавництва «Радянський письменник»), а їхні редактори й перекладачі – Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Василь Стус, Іван Світличний та багато інших видатних українських літераторів – були репресовані й запроторені до радянських концтаборів, розстріляні або фізично знищені. Перед смертю Григорій Кочур доручив Михайлові Маскаленку видати цю книгу, але не склалося... Щоправда,1954-го, в Мюнхені, Михайло Орест, брат Миколи Зерова, видав «Антологію французької поезії», куди ввійшли його 80 перекладів. Але це не у нас, а на Заході. 
Всеволод Іванович багато декламував: спочатку в оригіналі, французькою, потім у власному перекладі – українською. Особливо ж сподобалася присутнім «Осіння пісня» Поля Верлена. 
Завершився захід неформальним спілкуванням за традиційним трояндовим чаєм.

11 квітня у Київському літературно-меморіальному музеї М.Рильського відкрилась персональна виставка авторських ляльок ніжинської мисткині Юлії Петренко.

В ході презентації пані Юлія не лише ознайомила присутніх з експозицією, а ще й розповіла про секрети створення авторської ляльки, поза тим - навіть дозволила маленьким відвідувачам виставки, учням 4-б класу столичної школи №108, узяти до рук ту чи іншу уподобану ляльку.
Кожний витвір Юлії Петренко унікальний, адже, створюючи щоразу новий образ, майстриня продумує його до найменших подробиць. Для того, щоб створити цікаву ляльку (а це вельми делікатна і кропітка робота!) пані Юлія використовує найрізноманітніші матеріали і авторські техніки. 
До речі, ця справа дісталася майстрині у спадок від її мами – та також робила ляльки. Щоправда, в дитинстві Юлія Петренко вельми активно з ними гралася, тому до сьогодні жодна мамина лялька не дожила. Тоді ж дівчинка спробувала змайструвати власну іграшку. На одяг для ляльки вона відрізала великий шмат... новесенької кімнатної штори. Отож істину, що «мистецтво потребує жертв», пані Юлія пізнала змалку ))

Будь-яка лялька ніжинської майстрині - "Вогняний птах", "Скрипаль", "Рожева фея", "Світ дитинства", "Акторка", "День і ніч", "Хлопчик Горобчик" та інші - приносить ні з чим незрівнянне естетичне задоволення. Кожна може прикрасити інтер′єр, а може стати вишуканим подарунком, який не лише сподобається імениннику, але й стане сімейною реліквією, що буде передаватися з покоління в покоління.

Захід відбувся за сприяння Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна»

В концертному залі Будинку звукозапису Українського радіо відбувся літературно-музичний вечір «Пам'ять серця», присвячений дню народження Максима Рильського.

Своїми роздумами про постать великого поета поділилися з присутніми Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Панченко, Максим Рильський-онук, Валентина Кузик, Максим Стріха, Ніла Підпала і, звісно ж, ведучі вечора: історик Юрій Шаповал і літературознавець Сергій Гальченко. 
Надзвичайно потужною була концертна частина вечора. 
Вибрані твори світової оперної класики в українських перекладах Максима Рильського звучали у виконанні заслуженого артиста України, соліста Національної філармонії Анатолія Юрченка, лауреата міжнародного конкурсу Оксани Євсюкової, студента 4 курсу НУКМ Костянтина Омелянчука, викладача Київського університету ім.Б.Грінченка Тетяни Киченко, заслуженої артистки України, солістки Національної філармонії Інни Порошиної, Романа Шнуренко, Оксани Дондик та інших.
Поезії Максима Тадейовича читали студенти IV курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого Дмитро Шапкін, Данило Айварджі, Дмитро Коростильов і Анастасія Рула. 
Власні пісні на слова Максима Рильського виконали відомі київські барди Дмитро Долгов, Інна Труфанова та Сергій Льовін.
Родзинкою ж вечора стало прем’єрне виконання «Застільної» з опери «Травіата» Джузеппе Верді, український текст лібрето якої авторства Максима Рильського і частково Людмили Старицької-Черняхівської нещодавно «відреставрував» Максим Стріха.
На завершення вечора Вікторія Колесник, директорка Київського літературно-меморіального музею М.Рильського подякувала усім учасникам за прекрасні виступи, а також привітала Нілу Підпалу, очільницю музею з 1991-го по 2000-й роки, з днем народження.