^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

 

На відміну від великих попередників  - Горація та Вергілія, Овідія не цікавить філософська складова літератури. Лише принади світу – кохання, радість буття – ось основний мотив  його поезії. Творам Овідія притаманна легкість, іронічність  та віртуозність стилю. Саме це і приваблює М . Рильського. Вплив «Любовних елегій» Овідія можна віднайти в поезіях збірки «Синя далечінь» (1918-21):« Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі», «В освяченім гаю, де зеленіє лавр…», «Плещуть на вогкому березі води…», «Він і вона», «Отрута» та ін… Мотиви «Скорботних елегій» римського класика відчутно в поезіях «Отрута» (1926 ), циклі «З вечірніх мелодій»(1910), «Я так тебе люблю…» (1918), «Під сірий шум дощу…» та ін.. Але особливо зазвучать овідіївські  « Трістіа» в період «третього цвітіння» - 1956-1964 рр.: «Дві елегії й маленька сатира», «Є така поезія Верлена…», «Огорнула темрява кімнату…» та багатьох інших.

Образ Овідія  Назона  М.Рильський згадає в ідилії «На узліссі» (1918),  в «Рибальському послані» (1920):

Ще за часів Гомера й Феокріта

Була у цвіт поезії повита

Забава наша. У Назона теж

Ти про рибалку спогади найдеш,

Хоч коротенькі. Яснозорі води,

Одбите в них святе лице природи,

Заквітчана берегова трава

І простих душ немудрії слова,-

Чи ж це не пристань після бур житейських,

Не милий спокій квітів єлісейських?

Мало хто знає, що перу Овідія належить не тільки  «Наука кохання», «Скорботні елегії», «Метаморфози», але й дидактична поема «Наука рибальства», що написана під час чорноморського вигнання.

 Перекладаючи твори О.Пушкіна, М.Рильський обирає поезію «До Овідія» :

… Колись захоплений сумною ліри грою,

     Я серцем жив своїм, Овідію, з тобою:

     Я бачив човен твій в обіймах злих валів,

     Прип’ятий якорем до диких берегів,

     Де кара жде співця кохання і відради

                                         ( переклад 1936- 37 р.).

В українській літературі з творами Овідія почали знайомитись із 17 століття. До перекладів Овідія звертались Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Іван Франко (Трістіа), Микола Зеров. Овідієві «Метаморфози» могли вплинути на написання Шевченкового «Великого льоху».

Велике значення для появи творів великого римського поета Овідія в українській літературі відіграють переклади Миколи Зерова – «Антологія римської поезії» (1920), яка вміщувала 6 авторів і 22 вірша, серед яких 2 поезії з «Любовних елегій» Овідія.  На соловецькому засланні М.Зеров  обере для перекладу початок поезії О.Пушкіна «До Овідія». Постаті римського поета М.Зеров присвятить  олександрійський вірш «Овідій» (1922).

Повністю «Метаморфози» Овідія були перкладені Андрієм Содоморою і видані у видавництві «Дніпро» у 1985 році.