^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

Володимир Миколайович Сосюра  (6 січня 1898, Дебальцеве Катеринославської губернії, нині Донецька область  – 8 січня 1865, Київ)-український поет, прозаїк, перекладач.

Лисиче над Дінцем... де висне дим заводу,

музика у садку та потяг в сім годин...

Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту...

Про вас мої пісні під сивий біг хвилин...

Не одному поколінню знайомі ще зі шкільних підручників ці рядки, якими починається поема «Червона зима» (1921 р.), сосюринські ліричні перлини – «Так ніхто не кохав», «Коли потяг у даль загуркоче»… Але з плином часу висвічуються нові грані таланту «тривожного й ніжного» лірика.

По завершенні радянської доби  ми дізналися про те, що у 1918 – 1919 роках Володимир Сосюра брав участь як козак війська УНР у визвольних змаганнях українського народу. Ранні твори, написані й опубліковані В. Сосюрою під час служби у війську С. Петлюри, увійшли в його першу поетичну збірку «Пісні крові», видану на кошти командира 3-го Гайдамацького полку Омеляна Волоха. У жодній бібліотеці світу першої збірки поезій В. Сосюри досі не виявлено.  

Коли відкрилися архіви колишнього ГПУ і спецсховища, у них було знайдено чимало творів Володимира Сосюри, які не публікувалися або друкувалися уривками  чи з певними корективами. Серед них – поеми «Мазепа», «Махно», «Розстріляне безсмертя», на релігійну тематику - «Каїн», «Христос», «Ваал», автобіографічний роман «Третя Рота» і ще багато творів, які перебували на таємному зберіганні.

Але знову ж не все так однозначно. Є у творчій спадщині Сосюри й поема «Два Володьки», де автор зізнається: «Рвали душу мою два Володьки в бою, і обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невиданий хист. Рвали душу мою — комунар і націоналіст».

Поет, як і більшість його сучасників, намагався повірити в комуністичні ідеали. Та вже у другій половині 1920-х років ілюзії почали розвіюватися, і 1927 року, у Вступі до поеми «Мазепа» В. Сосюра пише:

Навколо радощів так мало…

Який у чорта “днів бадьор”,

Коли ми крила поламали

У леті марному до зорь.

І гнів, і муку неозору

Співаю я в ці дні журби,

Коли лакеї йдуть угору

Й мовчать раби…

Володимира Сосюру та  Максима Рильського  пов’язували роки творчої і людської дружби.  Хоча був такий час, коли поети виступали по різні боки «літературних» барикад. 1926 року В. Сосюра написав вірш «Неокласикам» (1926 р.), де дав від імені пролетарських поетів своєрідну літературну відсіч неформальному товариству вільних митців «Неокласика», до якої належав М. Рильський. У творі є рядки:

О Париж і Грецію вивчайте,

дивіться на життя крізь килим і трюмо

та рибочку ловіть…

Але назавжди знайте,

що потягти назад себе ми не дамо!

Тут вгадуються дуже прозорі натяки на позицію й поетичні образи М. Рильського. Але протистояння поетів було штучним і нетривалим.  Згодом В. Сосюра  рецензував збірку М.Рильського «Синя далечінь». Поети у співавторстві написали цілу низку статей і праць. Згадували вони одне одного й у віршах.

У одному з них – без назви, написаному до 60-річчя М. Рильського і вміщеному у збірці  «На струнах серця» (1955 р.), читаємо:

Я іду, і в’ються спогади незримо…

Де ти, моя юність, дальніх днів блакить?

Яблука червоні Рильського Максима

Виснуть наді мною,

Кличуть жить і жить!

Максим Рильський написав 1940 року вірш, присвячений Володимирові Сосюрі:

Тривожний, ніжний друже мій,

Що зріс у Третій Роті!

Поглянь з-під променистих вій,

Розкрий юнацький усміх свій, -

Земля сіяє в злоті.

 

У злоті, в пурпурі земля –

І сталось лиш тепер це…

Тому й заводи, і поля,

І ясний промінь із Кремля

Поета славить серце.

 

Хто б міг такого не любить?

Нехай би й рід той вимер!

Прийшов, щоб гріть і щоб горіть

В цей світ, що радістю тремтить,

Сосюра Володимир.