^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

5 грудня

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

Найточніше про видавничий проект  до 120-річчя Максима Рильського висловився оглядач газети «Голос України» і прекрасний есеїст ВІТАЛІЙ ЖЕЖЕРА:

- Музейний фотоархів, з якого ми добирали світлини, мене просто зачарував. Це така чудова розкадровка моментів поетового життя, що кіно можна знімати! В майбутньому, звісно, коли відповідні технології з’являться…

Також Віталій Жежера подякував за допомогу в реалізації проекту співробітникам музею, особливо відзначивши ГАЛИНУ РУБАЙ. Галина Терентіївна впродовж багатьох років пліч о пліч працювала разом з Максимом Тадейовичем в очолюваному ним Інституті фольклору, мистецтвознавства та етнографії, а напередодні відзначила своє 89-ліття. На сьогодні вона є чи не найстаршим діючим музейником України.

 - Знаючи, що на території музею курити заборонено, - зізнався Віталій Жежера, - ми все ж вирішили на цей раз обійти правила і таки пустили в саду димок. Виключно з поваги до Максима Тадейовича. Дуже вже полюбляв він запашний тютюнець…

 Заступник новообраного голови Спілки письменників України ВОЛОДИМИР ШОВКОШИТНИЙ зауважив, що потрібно заново повернути читачам Рильського саме як УКРАЇНСЬКОГО (а не радянського) ПОЕТА. Також пан Володимир подарував музею два свої останні «бандерівські» (як він сам їх охарактеризував) романи.

 Науковий співробітник Інституту української літератури, кандидат філологічних наук НАТАЛІЯ ЛИСЕНКО розповіла присутнім про близького до неокласиків поета Фернана Мазада (1863 – 1939 рр.), що перекладав французькою поезію Рильського. До речі, його  переклади Шевченка і сьогодні вважаються у Франції найкращими. Що цікаво, в ході Паризької мирної конференції 1919 – 1920 рр. Фернан Мазад усіляко допомогав українській делегації відстоювати права УНР, що було досить виклично і несподівано на фоні відверто антиукраїнської позиції офіційної французької делегації на чолі з Ж. Клемансо.

 Науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ЛЕСЯ ВАХНІНА висвітлила діяльність М.Рильського як науковця. Очиливши Інститут фольклору ще в евакуації (в Уфі), Максим Тадейович домігся, щоб коло досліджень цієї установи розширилася мистецтвознавством і етнографією. Сам  прекрасний піаніст, Рильський наполіг на відкритті в інституті відділу музикознавства. Також він ініціював видання багатотомної (вийшло 30 томів) спадщини української народної творчості. Що цікаво, прекрасний філолог і батько вашої співробітниці Надії Пазяк Михайло Михайлович Пазяк особисто вклав три томи приказок і прислів’їв. В ході реалізації цього грандіозного проекту чого тільки не траплялося. Доходило до маразму. Скажімо, радянські цензори змушували укладачів вилучати слово «Бог» з українських весільних пісень, і Максимові Тадейовичу доводилося кожного разу «кидатися на амбразуру» й відстоювати автентичні варіанти тієї чи іншої фольклорної пам’ятки.

 Блискучий перекладач сербського епосу, Рильський всіляко підтримував вивчення і дослідження слов’янських культур, особисто очолював Український конгрес славістів, започаткував випуск щорічника «Слов’янський світ», був постійним учасником сесій Польської академії наук…

 Лауреат премії Рильського СВЯТОСЛАВ ШЕВЧЕНКО  зауважив, що Максим Тадейович як ніхто розумівся на людях. Він відразу бачив «хто є хто» і давав своїм колегам-поетам (особливо представникам «молодого племені» Драчу, Коротичу та іншим) влучні характеристики. Наприклад, такі: «Симоненко – це вогонь», «Вінграновський – від Бога» і т.д. Святослав Павлович зацитував Євгена Маланюка, котрий слушно стверджував, що рівень культури Рильського не дав тому зламатися там, де інші (наприклад, той же Тичина) ламалися. Його відчуття гармонії (т.зв. «золотого перетину»), глибоке розуміння форми і архітектури поезії, дозволяли Рильському здійснювати велику кількість просто таки дивовижних перекладів. Скажімо, його переклад «Пана Тадеуша» Міцкевича (кращого польського поетичного твору XIX століття) літературознавцями Польщі визнано найкращим перекладом цієї поеми з усіх існуючих. Дуже важливо, - підкреслив С.Шевченко, - що перекладацька премія М.Рильського знову набула державного статусу, а значить більшої ваги й авторитету.

 Виконувач обов’язків головного редактора газети «Літературна Україна» поет СТАНІСЛАВ БОНДАРЕНКО розповів присутнім дуже схожу на легенду дивовижну історію, яка найкращим чином характеризує Максима Рильського як людину. Якось один романівський селянин (односелець Максима Тадейовича) продав у Києві корову. Але усі виручені гроші у нього вкрали меткі київські злодії. І тоді засмучений селянин розшукав столичне помешкання свого видатного земляка й попросив у нього допомоги. Рильський, не роздумуючи, дав селянинові всю необхідну суму (здається, 500 радянських рублів). Правда це чи вигадка, неважливо, адже подібних прикладів у поетовій біографії безліч. Допомагав він і Остапові Вишні, котрий після звільнення з ув’язнення не мав у що одягнутися, і Григорію Кочуру позичив сорок тисяч на хату в Ірпені (після звільнення з таборів той не мав житла), і Євгенові Плужнику носив у Лук’янівку передачі… Недарма друзі називали поета «Максимом Золоте Серце».

 По завершені виступу Станіслав Бондаренко подарував музею свою останню книгу «Майдани і магнати», яка висунута цього річ на здобуття Шевченківської премії.

 Також на презентації виступили директорка Музею М.Рильського ВІКТОРІЯ КОЛЕСНИК, заступник головного редактора газети «Голос України» ВІТАЛІЙ СУДДЯ, голова благодійного фонду «Троянди і виноград» (він же поетовий онук) МАКСИМ (ГЕОРГІЙОВИЧ) РИЛЬСЬКИЙ, літератор МИКОЛА ПАВЛЕНКО та інші.

 Величезну насолоду отримали присутні від виступів ОЛЕКСАНДРИ ГРАБОВОЇ, солістки Нью-Йоркської Дікапо опери, бандуристки ГАННИ ПОПОВИЧ, студентки Київського інституту музики ім. Глієра і особливо 12-річного піаніста-віртуоза ЛУКИ ВОЛОДІНА. Юний музикант по пам’яті (без нот!) виконав присвячену Гайдну сонату №1 Бетховена, а також власну композицію, присвячену буремним подіям на Майдані.

 Коли ж зовсім маленька донька Олександри Грабової ДАРИНА виконувала Гімн України, всі присутні встали й виконали національний славень разом з нею.