^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

6 травня

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

«Кожний артист, є безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім’ї майстрів – художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо  оточує його », - так писав  Панас Саксаганський у своїй автобіографічній праці «Моя праця над роллю» (1937)

Саксаганський Панас Карпович(справжнє прізвище Тобілевич) – належить до плеяди українських  акторів, що стояли у витоків національного театру.  Режиссер, народний  артист СРСР (1936), він належав до старовинного українського шляхетного роду Тобілевичів, які зробили вагомий внесок у формування української національної культури. Микола Карпович (псевдонім – Садовський),   Іван Карпович ( псевдонім-  Карпенко-Карий) та Марія Карпівна ( псевдонім - Садовська-Барілотті ) – це родина  Панаса Саксаганського. «Женьшеневим кущем українського народу»- назвав цей рід  Олесь Терентійович Гончар. Театральну діяльність актор Панас Саксаганський розпочинає у 1883 році. У  складі різних українських колективів гастролював містами України і Росії. Лише рік з 1915-1916 працював  у трупі під керівництвом  відомого актора В. О. Мар'яненка. Працював також в Українському театрі ім. І. Франка, харківському Народному театрі (1927-31). Створений Саксаганським у 1918 у Києві Народний театр, згодом, у 1922 перетворився на львівський  Український драматичний театр ім. М. Заньковецької.  З ім’ям Саксаганського в історії українського театру пов’язують появу і розвиток    реалістичної школи в українському театральному мистецтві другої половини ХІХ – початку ХХ ст.  Серед кращих ролей: Возний («Наталка Полтавка» Котляревського), Карась («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Бонавентура, Гнат Голий («Сто тисяч», «Мартин Боруля» Карпенка-Карого). 

Поховано видатного українського актора Панаса Карповича Саксаганського у Києві, на Байковому цвинтарі. На вулиці Жилянській, де з 1914 до 1940 року мешкав актор встановлено меморіальну дошку. В Москві мешкає правнук Петро Тобілевич  — російський актор, у якого є архів прадіда, що буде переданий до Києва, коли там відкриють музей Саксаганського…

 
На виставці-семінарі науковці відстежували значення і роль Саксаганського у традиціях українського театру і його актуальність для сучасного глядача, читача і взагалі освіченої людини. 
Так,   старший науковий співробітник  Морітко Тетяна розповіла про представлені на виставці видання, присвячені  ювіляру. Пригадали про відомі і невідомі сторінки життя і творчої біографії митця, його ролі та режисерську роботу,  педагогічну діяльність. Акцентувала увагу про місце постаті Саксаганського в житті М.Рильського.

В. Л.Колесник  - директор музею розмірковувала про новаторство Саксаганського - актора, важливість появи реалістичної школи столітті у ХІХ на ґрунті  національного театру.  Так, критик О. С. Суворін після гастролей української трупи М.Л. Кропивницького у складі якої були М.К. Заньковецька, П. К. Саксаганський і М. К. Садовський  писав , що „в этой малорусской труппе такой ансамбль, какого нет на Александринской сцене, в этой труппе есть такие дарования, которые были бы первыми на императорских театрах”.  Суворін на сторінках «Нового времени» прищепив українським акторам назву „наших мейнингенцев” і з приводу кожної вистави на сцені Петербурзького імператорського театру висловлював захоплення  українською трупою. На сторінках українофобського часопису«Новое время»  зявляються повні захоплення статті  про трупу Кропивницького і про її окремих акторів. Ці статті, повні здивування й захоплення, зібрані потім в окрему книжку, увійшли в історію українського театру, як документ про визнання цього театру з боку ворогів україської культури.

 
Г.Т.Рубай - провідний науковий співробітник музею доповнила розповідь про рід  Тобілевичів та про оригінальну світлину, що зберігається у фондах музею. Світлина не є повністю атрибутованою. Можна лише припустити, що на ній Саксаганський зі своїми учнями, імена яких достеменно  поки не визначено. Вірогідно, ліворуч – дружина   Ніною Левченко
, Відомо, що серед учнів П.К.Саксаганського були відомі актори  Б.Романицький , В. Любарт, А.Ратмиров. (Варвара Любарт була прийомною дочкою).

 Пазяк Н.М. – кандидат філологічних наук акцентувала увагу на зв’язку родини Рильських зі Саксаганським та Старицькими.  Вона зазначила також, що у своїй  режисерській роботі Саксаганський  відзначався надзвичайно скрупульозним  ставленням  до деталей, знав завжди  п'єсу напам'ять. Зазначила про давність роду Тобілевичів, який мав польсько-литовське коріння.

 Доповідачка звернула увагу на Саксаганського - режисера, який засвоївши традиції шекспірівської школи, спираючись на досвід кращих театральних колективів М. Кропивницького, М.Садовського, М. Старицького та на мистецьку практику власної трупи, Панас Карпович розробив власні принципи режисерського мистецтва. Він був режисером-новатором і збагатив режисерське  мистецтво новими думками, творчими принципами, методами роботи з акторами. В 1890 році П.Саксаганський взяв на себе режисуру, за рік новаторська  група поставила на сцені 22 п’єси. П.К.Саксаганський найбільш відомий виставами драм І.Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й. Шіллера (Франц Моор), «Урієль Акоста» К.Ґуцкова  (Державний Народний Театр, 1918р.) та  "Отелло" В.Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926). Мала хто знає, що Саксаганський автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

 Зубарєва Олександра – студентка філологічного факультету університету ім. Т.Шевченка  поставила ряд проблем для дослідження: зв'язок роду шляхетських родів Рильських  із родом Тобілевичів. Прочитала сонет М.Рильського «До портрета Саксаганського» та сторінки зі спогадів 

 

 Книги, представлені на виставці:

 

«Віддавшись маревам, видінням та уявам…»

 

  1.  Л.Стеценко. Панас Саксаганський. Нарис про життя і творчість.   К.: Книжково- газетне видавництво,1959.

        Дарчий напис : « Дорогому Максимові Тадейовичу Рильському з любов’ю і ніжністю, з найкращими побажаннями від автора. 23 лютого 1960р. м. Кіровоград».

  2. П.К.Саксаганський. Думки про театр. К.,Мистецтво,1955.

  3. Мельничук-Лучко, Леонтина.  Саксаганський - актор. Львів: Книжково- журнальне  видавництво, 1958. 

     Дарчий напис:     «Любимому і дорогому Максимові Тадейовичу Рильському- з повагою і подякою за участь в роботі і над цією моєю книжкою. Л.  Мельничук 13.1.59».

  4. Тобілевич, Богдан.  Панас Карпович  Саксаганський 1859-1940.  Життя і творчість. К.: Держ. вид-во образотворче мистецтво і музичної літератури, 1957.

        Дарчий напис: «Дорогому Максиму Тадейовичу Рильському. Ви писали колись: «…приїдуть увечорі гості, приїде Петро Тобілевич, і ми що Кобицю згадаєм при горці, при добрім вогні».На спомин  про ті дні з любов’ю і повагою. Богдан Тобілевич.28 березня 1958року». 

  5. Спогади про Панаса  Саксаганського. Збірник. К.: Мистецтво,  1984.

  6. Рильський М.  Мистецтво - творча праця зрима. К.: Мистецтво, 1979.

         Стор. 126 - вірш «Саксаганський». Стаття  «Майстер високої  правди».

  7. Рильський М.  Про мистецтво. К.: Держ. видав. образотворче мистецтво і музичної літератури УРСР , 1962.