^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

27 грудня 2021 року

«ОПРАВЛЮ В СРІБЛО КОЖНУ МИТЬ…»

24 грудня в нашому Музеї відбувся новий захід, присвячений «київським неокласикам». Формат – «Голосіївський мануар». Цього разу героєм дня став Юрій Клен (Освальд Бурґгардт, 1891–1947). Назву вечора – «Оправлю в срібло кожну мить» (цитату з вірша автора) – запропонувала наша директорка Вікторія Колесник. Цей афоризм – і закон мистецтва, і – суголосність зимовим святам.

На вечорі були присутні музейні співробітники, Максим Георгійович Рильський (журналіст, директор родинного благодійного фонду «Троянди й виноград»), який розповів цікаве про неокласиків у критичній рецепції Максима Рильського, та гості.

Вікторія Колесник розповіла про Юрія Клена, концепцію назви заходу, нагадала про твір «Попіл імперій», а ще наголосила на тому, що цей київський неокласик – Освальд Бурґгардт – був етнічним німцем.

Відкривши захід, директор передала слово Олені О’Лір, яка далі модерувала вечір. Пані Олена – друг нашого Музею, уже знайома публіці в нашому мануарі та за його межами. Поетеса, перекладачка, літературознавець, кандидатка філологічних наук, вона продовжує неокласичні традиції. Гості змогли почути вичерпну та систематизовану доповідь – цілий екскурс – у біографію та особливості творчості Юрія Клена. Пані Олена взорувалася на спогади та дослідження свого літературного наставника, «сьомого неокласика» Ігоря Качуровського (1918–2013).

Біографія Юрія Клена нібито назагал відома, але містить загадки, оскільки насправді ще потребує глибокого дослідження.

Чи можна похвалитися знайомством зі справжнім творцем, та ще й в якого по-справжньому світились очі? Ніби стільки разів кажуть «очі сяють», «очі світяться», але направду таких людей обмаль. Ігор Качуровський згадував про Юрія Клена, що той був мовчазним, замкненим, начебто «не від цього світу», але коли читав свої вірші, його очі буквально світилися. Таке світло «сьомий неокласик» бачив іще тільки в очах однієї людини – свого викладача і взагалі наставника з Курського педінституту – медієвіста Бориса Ярхо (1889–1942), людини надзвичайного таланту і трагічної долі.

Присутні дізналися, що син прусського купця Освальд Бурґгардт народився на нинішній Вінниччині та змалечку знав уже п’ять мов. Рідною була німецька, українська – мова селян, російська – мова навчання та взагалі офіційна, польська – мова шляхти, а ще майбутній поет почув їдиш. І, звісно, далі Освальд Бурґгардт вивчав уже нові мови, у тому числі класичні мертві. Писати почав німецькою та російською, а українською – уже пізніше, причому поставши вже як зрілий поет (перший українськомовний твір — сонет «Сковорода»). Микола Зеров радісно відзначив, що доти знали Освальда Бурґгардта-перекладача, а тепер він і український поет. Так, Юрій Клен – а тоді Бурґгардт – був чудовим перекладачем з англійської, німецької, французької та інших мов.

Цікаво, що Бурґгардт починав як науковець (літературознавець), а системно поезія з’явилася під час Першої світової війни, коли етнічного німця і німецького підданого вислали до Архангельської губернії, де той пробув майже чотири роки. Під час обох світових воєн до німців – навіть якщо вони не мали жодного стосунку до ворогів – ставилися, м’яко кажучи, негативно.

Після багатьох поневірянь поет нарешті оселився в улюбленому Києві. Але історія далі свідчить, скільки разів влада в нашому місті переходила з рук у руки, а ще – тоді Київ став холодним і голодним містом. Тому виручила Баришівка – справжній неокласичний осередок. Проте, як зазначав Ігор Качуровський у статті «Життя і творчість Юрія Клена»: «Однак, ідилічне існування в чинбарському селі, “оподаль від людей, розмов, бібліотек” (за висловом Зерова), тривало недовго. Навесні двадцять першого року на Баришівку наскочив загін міліції й заарештував майже всю місцеву інтелігенцію. Зеров щасливо уник арешту, бо його не було вдома. А Бурґгардтові довелося просидіти зо три місяці в підвалах чека та в полтавській в'язниці, звідки майже всі заарештовані пішли на розстріл. Бурґгардта звільнили в наслідок клопотань старого Короленка» (цитати наводяться в авторському правописі. – О. С.).

Далі була справжня одіссея, оскільки шлях Юрія Клена проліг через Прагу, Мюнстер, Інсбрук, Зальцбурґ, табори Ді-Пі (для переміщених осіб)… Уже в Німеччині теж довелося важко пробиватися. Отже, не варто думати, що Юрію Кленові та його родині жилося без проблем на історичній Батьківщині. (Про це докладно — в лекції Олени О’Лір і працях Ігоря Качуровського). А ще за Другої світової війни поет як фронтовий перекладач, майор побував в Україні, де йому довелося «і на власні очі побачити, як поводяться з населенням гітлерівські окупанти» (Ігор Качуровський, «Життя і творчість Юрія Клена»). Фактично, про життя цього поета можна написати роман.

Але – далі про мистецтво. Пані Олена виокремила творчість авторів, які вплинули на поетичний шлях неокласика (французькі парнасці, Ґете і Рільке, російська поезія «срібного віку» тощо), а ще прочитала рідкісні тексти Юрія Клена – уривок з його «Думок на дозвіллі» (про спасенну силу мистецтва, і зокрема музики). Попри все, неокласик творив. Дуже багато у житті вирішував не він, а обставини складалися трагічно. Проте як сильна індивідуальність Юрій Клен міг знайти вихід – і знаходив.

Олена О’Лір потішила присутніх декламацією сонетів Юрія Клена у своїх віртуозних перекладах. Як відомо, найважче перекладати з близькоспоріднених мов. Але творчість нашої гості показує, що неможливого немає. Присутні із задоволенням почули сонети в оригіналах і перекладах. Це «О, хвиль було прекрасним постання…» (із підзаголовком «VI розділ Буття») – у перекладі з російської (за біблійною оповіддю про янголів і смертних жінок) – та «Третя любов».

Авторка цих рядків показала презентацію PowerPoint про біографію та творчість Юрія Клена, виокремивши провідні óбрази та мотиви в його текстах. Від античної літератури (і, звісно, міфології) – до Біблії, германського, скандинавського епосу, Данте, французької поезії… Діоніс, Жанна д’Арк, Беатріче, Брунгільда, Нібелунґи, вікінґи, конкістадори, Фавст і Мефістофель та інші. Еллада, Італія та інші країни доби Відродження, Німеччина, Франція, Скандинавія, екзотика Сходу – і Україна. Слайди було проілюстровано цитатами з поезій неокласика. Також я продекламувала кілька віршів Юрія Клена (і коли він уже був Юрієм Кленом, і коли починав як Освальд Бурґгардт) у своїх перекладах із німецької, російської, української мов – із цитуванням оригіналів. Беатріче, святий Георгій, перша частина диптиха «Лот» – усе було радо зустрінуте авдиторією. Також авторка цих рядків підкреслила, що Юрій Клен був інтровертом як творець, але й прекрасним організатором, оскільки об’єднував інтелігенцію в неокласичних традиціях. Насправді український неокласицизм не було знищено. Він пішов у підпілля, розвиваючись за межами України у творчості наступних поколінь (це Ігор Качуровський, Борис Олександрів та ін.).

А ще присутні змогли почути вірші Юрія Клена у майстерному виконанні Заслуженого артиста України Бориса Лободи – також доброго друга нашого Музею. Добірку підготувала Олена О’Лір. У репертуарі були вірші: «Софія», «Франкфурт-на-Майні», цикл «Крізь праосінь» («Струмками дощ мережить чорні шиби…», «Суворе море в холоді рокоче…», «Запалюй радісний вогонь у грубі…»), а також: «Зимові дні», «Зустріч», «Слова і квіти», «Сковорода». Вийшов чудовий портрет автора. Дуже приємно, що до того частково процитовані поезії та згадані в лекції та презентації було продекламовано цілісно, у комплексі. А ще Борис Лобода прочитав здійснений Оленою О’Лір переклад російськомовного вірша Юрія Клена «Над землей, огнекрылое, вея...» – «Пливучи в вишині, вогнекриле...». Гості сприйняли як романтичну, високу поезію, позначену філософськими роздумами і водночас несподіваним зв’язком із реальністю, так і гумористичну, навіть з елементами сатири. Це, зокрема, пародії. Так, авдиторія довідалася, що Юрій Клен – такий зовні серйозний – був ще й блискучим гумористом-містифікатором. Разом із Леонідом Мосендзом і Мироном Левицьким він утворив (уже в Зальцбурзі) вигаданого автора – Порфирія Горотака. Так вийшла збірка «Дияболічні параболи» авторства… Горотака (чим не Козьма Прутков?). Борис Лобода прочитав веселі «Чоботи», «Таємничу міледі», «Тугу за романтикою. На мотив Г. Гайне» (пера вигаданого автора). Але ці твори призначені не лише розважати, завдяки ним можна й замислитися над серйозним. Це і є справжнє мистецтво. Отже, як бачимо (а присутні – чули), були дібрані вірші, сприйнятливі на слух – але й несподівані, мовби незвичний смак делікатесів, тонка приправа.

А ще артист прочитав сонет поета «Іван Царевич» у перекладі Олени О’Лір, тож ми поринули і в казковий світ авторового дитинства, де сяє золоте перо жар-птиці.

Наглядачка нашого Музею Яна Назарова, тонка поціновувачка поезії, продекламувала як діалог із творами Юрія Клена вірш Михайла Драй-Хмари «І знов обвугленими сірниками…» (написаний у Лук’янівській в’язниці 1936 р.). Нашу співробітницю привабив образ-символ мосту, який простежується в різних неокласиків. (У М. Драй-Хмари є рядок: «Я на калиновім заплакав мості…» – перегук із відомою українською народною піснею).

Поетичні та наукові виступи чергувалися з музичними. Справжніми сюрпризами виявилися виступи наших неодноразових гостей. Учасники підготували цілу програму. Керували Георгій Павлов (викладач Київського державного музичного ліцею ім. М. В. Лисенка) і Наталя Павлова (лауреатка міжнародних конкурсів, асистент кафедри скрипки Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського), а виступали як вони, так і учні Київського державного музичного ліцею ім. М. В. Лисенка (концертмейстер – лауреатка міжнародних конкурсів Ольга Шарик). Пан Георгій фахово і доступно пояснював особливості кожного твору. Було справді цікаво слухати. Так, розпочали з доби класицизму (що логічно з огляду на нашу неокласику). Учениця 4-го класу цього ліцею Анна Сухіна зіграла концерт Ж.-Б. Акколаї для скрипки з оркестром ля-мінор. Учениця 5-го класу Олександра Зінченко виконала прелюдію та алегро у стилі Пуньяні (твір Фріца Крейслера). Як пояснив пан Павлов, Крейслер постав як містифікатор, стилізувавши свої твори під Пуньяні. І цій вдалій підробці повірили! Потім, звісно, довелося зізнатися, але це – історичний факт. Чим не нагадує вигаданого Порфирія Горотака? Михайло Зінченко – учень 7-го класу – потішив полонезом ре-мажор Генрика Венявського і «Каприсом № 14» Нікколо Паганіні. Георгій і Наталя Павлови на завершення виконали дуетом твори українських композиторів Євгена Станковича та Анатолія Кос-Анатольського. Отже, репертуар був різноманітний, але без еклектики.

Скрипка і рояль чудово поєднувались. Було помітно, що талановиті виконавці ретельно працювали над підготовкою і тому так легко (але ж це позірна легкість!) зіграли шедеври. А сама музика чарувала, то викликаючи асоціації з бурхливим морем, то ніби поступово розчиняючись у повітрі.

Учасники і гості відзначили інтелектуальність нашого заходу, вдале поєднання поезії та науки.

Отже, поезія, переклад і наука з музикою доповнювали одне одного. А переклад – це і поезія, і наука. А поезія звучить як музика.

«Оправлю в срібло кожну мить…» Що нам заважає? Що заважає цінувати кожну мить, пам’ятати, що мистецтво – вічне? Що заважає запнути завіси кольору хурми – і таким чином утворити імпровізований театр? Були б рояль, вірші, музика, бажання торкнутися поезії. Головне – щоб у нас під рукою були тексти. І щоб наша фантазія допомагала розуміти поетові завіти.

Відео заходу (зйомка: Ігор Більдюг) можна буде побачити на YouTube-каналі нашого Музею.

Вечір завершився неформальним спілкуванням, а ще – роздаванням солодких подарунків із нагоди різдвяно-новорічних свят. Отже, поезія буває й солодкою.

До зустрічей – уже в новому році! Зичимо всім вдалих свят!

Ольга Смольницька,
провідний науковий співробітник
Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського,
кандидат філософських наук,
науковець, перекладачка, письменниця

Фото: Віктор Ціон