^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

10 вересня 2021 року

НАЗАР РИЛЬСЬКИЙ: «НАША ВИШИВАНКА ТАКОЖ ГАСЛО. ТІЛЬКИ БЕЗ СЛІВ...»

Нещодавно в Музей Максима Рильського відбулась презентація проєкту «Вишиванки родини Рильських». Захід було приурочено до 30-річчя незалежності України, він зібрав багатьох цікавих людей, а деякі відомі медійні персони навіть дебютували в незвичній для себе ролі... моделей-демонстраторів одягу. Щоправда, вельми особливого – відтворених сучасними майстринями вишитих сорочок, що належали свого часу видатним українцям.

Максим Георгійович Рильський, поетів онук, одягнений у голубі джинси і світлосіру з білим шитвом сорочку-«полуботківку» (свого часу відтворену з автентичної дідової вишиванки Тетяною Зез і Тетяною Серебреніковою і подаровану йому) пригадує:

- Є фото 1948-го року, де я, однорічний, на руках у бабусі Катерини, і на мені щось схоже на вишиванку. Я якось не дуже носив такі сорочки, але, вже після семидесяти, почав... Дякую пані Тетяні і всім авторам за те, що зробили її!

Для Максима ж Тадейовича носити вишиванку було цілком природно, це було у нього в душі. А ще це була демонстрація його українства в ті часи. Є фото 1939-го року (тоді він отримав свій перший орден – Трудового червоного прапора), а роком раніше вийшов наказ НКВС про його арешт, від якого врятували Хрущов і пісня про Сталіна... Страшні були часи: гинули його друзі з «п’ятірного грона», відбував десятирічний термін у таборах Остап Вишня... А в 39-му, отримавши ордена, дід почепив його на піджак, під яким була вишиванка. Сьогодні ми можемо посміхатися, а в ті часи це було зовсім не смішно.

1942-й рік. Відома фотографія, де стоїть Тичина в костюмі, Довженко, як завжди, в гімнастьорці, а поруч Максим Тадейович, урочисто-піднесений, у вишиванці і краватці вишитій, що розвивається за вітром. І Довженків підпис: «Тичина і Довженко біля пам’ятника великому українському поету Максиму Рильському на Волзі. Саратов, 1942 рік». Олександр Петрович був людиною з гумором...

1957-го, незадовго до кончини, вже важко хвора Катерина Миколаївна Рильська приїхала зустрічати чоловіка в аеропорт у вишиванці, яку їй подарував Максим Тадейович...

- Ось вона, ця унікальна сорочка, - схвильовано промовляє Вікторія Колесник, директорка Музею Максима Рильського і модераторка заходу, - показуючи на маленьку, за розміром ледь не дитячу, вишиванку. А ось цю, що ліворуч, Максим Тадейович привіз у 1953-му році з Білорусі. Коли ми її атрибутували з пані Мариною Олійник, то спершу вважали, що вона болгарська, але потім, ретельно проаналізувавши орнамент вишивки, дійшли згоди, що вона таки білоруська. В одному з листів до сина Богдана поет писав: «Якщо я не побуваю в Білорусі, то мені ніби чогось бракує». В музеї Якуба Коласа, що в Мінську, нам показували кожух, яким укривалися друзі Колас і Рильський в холодній, нетопленій хаті... Сьогодні за гасло «Живе Бєларусь!» в сусідній країні можуть запросто кинути за ґрати, а Максим Тадейович, перекладаючи Янку Купала, з радістю повторив за білоруським класиком ці слова:

...Але як не любити свою сіножать,
Пісню рідних батьків, сивобрових матусь,
Свою хату, свій сад і вітри, що кричать, -
Та ж то зойк, та ж то крик,
Що ЖИВЕ БІЛОРУСЬ!

Демонструючи ікону Св. Іоанна Рильського, привезену поетом з Болгарії (подаровану Максимові Тадейовичу ченцями Рильського монастиря), пані Вікторія Колесник запрошує до слова китаїста Назара Рильського, поетового правнука.

- Коли я навчався в Китаї, - каже Назар Тарасович, одягнений у вишиванку з маминої колекції, - то жив у кімнаті з болгарином. Він, як і я, почепив над своїм ліжком ікону Св. Іоанна Рильського. Він, тому що його також звали Іваном, а я, тому що також Рильський (пожвавлення серед присутніх – В.Ц.). До речі, цього святого в Болгарії дуже шанують і вважають небесним покровителем болгарського народу.

Тут Вікторія Леонтіївна згадала гасло «Живе Білорусь!», так наша українська вишиванка в імперські і радянські часи також була гаслом. Тільки без слів...

Далі Назар Рильський витягує з дипломата і демонструє присутнім вишиті сорочки родини Рильських, збережені його мамою Оксаною Рильською:

- Ось ця більше схожа на закарпатську, а ця, з коротким рукавом і вишита білим по білому, належала моєму дідові Богдану Максимовичу Рильському, першому директору музею, в якому ми зараз знаходимося.

Коментуючи побачене, Тетяна Зез, власниця ZETA atelier і упорядниця видання «Вишивка в одязі видатних українців», зауважує:

- Ви напевно звернули увагу на те, що деякі оригінали білі, а у нас вони вийшли сірими. Чому ми так вільно поводимося із сорочками? Наш проєкт волонтерський, ми самі шукаємо замовників (вони ж і наші спонсори), які хотіли б мати ту чи іншу сорочку. Тому це не копії одягу видатних українців, а відповідні сучасні версії. Ми не використовуємо старовинні крої, адже їх незручно носити. Наші версії краще пристосовані до сучасних умов. А от вишивку ми відтворюємо автентичну. Також ми дослухаємося до побажань замовників. Якщо вони хочуть змінити колір – ми йдемо на це. Так у нас було з двома сорочками, які ви бачите на Максимові Георгійовичу і на Саїді Ісмагілові. У нас вони сірого кольору, хоча в оригіналі білі.

Сьогодні ми представляємо кілька сорочок, які вишиті полуботківським орнаментом. У нашій колекції є три сорочки, які всі вишивальниці називають «полуботківками». І сьогодні Марина Олійник, кандидат історичних наук, прочитає дуже цікаву лекцію про те, як ця сорочка стала українською, і чи була вона жіноча чи чоловіча. У неї дуже цікава історія. Відтворену нами сорочку-«полуботківку» Максима Рильського зараз представлятеме відомий тележурналіст Віталій Гайдукевич. Він погодився бути моделлю. А «полуботківку» Миколи Садовського, видатного актора, режисера і засновника першого українського стаціонарного театру, нам люб’язно надав Віктор Гирич, художній керівник Театру юного глядача на Липках. Він же представлятиме і її сучасну версію. В жіночий варіант цієї сорочки саме зараз перевдягається Софійка Волошина. Цей зразок відтворено з оригіналу, який належав маленькій гетьманівні Олені Скоропадській, а нині зберігається в Музеї гетьманства. Для мене сорочка-«полуботківка», це як інь-янь – чи вона жіноча, чи чоловіча...

Нашу версію сорочки, яка належала Катерині Рильській, представляє поетеса Леся Мудрак. Ми її відтворювали, як і оригінал, на крепдешині. Серед нас присутня вишивальниця Галя Гаманкова, яка відтворила вишивку. Там були певні складнощі, тому що вишивати по крепдешину можна тільки по канві. Зараз це не дуже розповсюджене явище, але дівчата, з якими я співпрацюю, погоджуються експериментувати, і тому ми змогли відтворити цю сорочку.

Тетяна Зез бере до рук книгу-альбом «Вишивка в одязі видатних українців» і пояснює:

- В цій папочці 22 листівки, і ми продовжуємо їх додавати. На кожній міститься історична довідка, фото оригіналу сорочки, яка знаходиться в музеї, а на звороті світлина сучасної відтвореної сорочки, теж на якійсь відомій людині. Тобто й тут маємо певну спадковість. Для вишивальниць є схеми, зроблені засновницею школи Борщівської сорочки Вікторією Кривоніс. Я дуже вдячна видавництву Адеф-Украина і його директорці Аллі Істоміній, яка ризикнула випустити це видання саме в такому форматі. Бо колись Олена Пчілка так само видавала папку з вкладинками. Для вишивальниць це зручно – можна витягнути собі одну листівочку і спокійно відшивати ту чи іншу сорочку...

Далі бере слово Ольга Карпенко, старша наукова співробітниця Будинку-музею Т.Шевченка в Києві:

- Хоч Тарас Григорович мав кілька вишиваних сорочок, та ми не знаємо, які вони були. Не знаємо, яку сорочку вишивали для нього в родині Максимовичів. Є у нас єдина оця «чумачка», яка відтворена в проєкті «Вишивка в одязі великих українців». Вона неймовірно цікава. І київська гладь дуже делікатна, ця скромненька вишивка лиштвою, тільки на комірці. А пошита сестрою Шевченка Яриною з конопель, які вона сама виростила і з них напряла. І вишита нею ж... . До речі, в часи Шевченка таких вже не носили. Це тяглість: Шевченко, Тадей, Максим... І я думаю про Тадея Рильського, про його друзів-старогромадівців, які ходили по Києву, по Петербурзі, які шокували публіку на Невському своїми свитками і вишитими сорочками. Яких здавали ті самі українські селяни, котрим вони несли слово... Так що вишивка – це не так просто. 1862 рік. Наказ директора Другої Київської гімназії, щоб ніхто з учнів не з’являвся на вулиці в народному одязі. Оце вам вишиванка.

- І в тих хлопців (Тадея Рильського, Володимира Антоновича, Миколи Лисенка, Михайла Старицького та інших), - продовжує Оксана Константинівська, провідний науковий співробітник Музею Лесі Українки, - була проблема: селяни не могли збагнути, чому це паничі повдягалися по-селянськи? Старицький зафіксував, що іноді цих хлопців били і виганяли. Бо як тільки десь весілля в селі, чи похорон, вони вже з блокнотиками – щось записували. Селяни ж не знали, що вони фольклор збирають. Одна версія була, що це такі злі пани, а добрий цар-батюшка наказав їм ходити в сільському одязі, а інша версія, що це шпигуни, які виглядають по селах неблагонадійних... І хоч вважається, що саме Іван Франко започаткував носити вишиту сорочку під піджак, але все ж першими були наддніпрянці. Вони й ввели на Галичині цю моду. А серед жінок Олена Пчілка започаткувала носіння вишиванок. Хоча ми знаємо, що раніше так одягалася Ганна Барвінок... Але саме Олена Пчілка вперше систематизувала і видала збірник з українським орнаментом. Зібрала і демонструвала як наукове видання. Потім сама дивувалася, що в панських маєтках його почали використовувати, як посібник для вишивання. І коли репринт книги «Український орнамент» вийшов у видавництві Адеф-Україна, з’ясувалося, що варто продовжувати цю тему. І нині цей проєкт, такий жіночий і камерний, як нам на початку здавалося, з майстер-класами, поступово перетворився на суспільно-політичний...

Саід Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма», родом з Донецька, як і Тетяна Зез. Ще восени 2013-го, обгорнувшись синьо-жовтим прапором, він виходив на проукраїнські мітинги в рідному місті. Згодом визволяв з ворожого полону греко-католицького священика і протестантського проповідника. І лише під загрозою арешту, у вересні 2014-го, був змушений покинути рідний Донецьк.

- Російська пропаганда називає мене «вишиваним муфтієм», - каже Саїд Ісмагілов. - Здогадайтесь чому? Тому що я постійно вдягаю вишиванку, фотографуюсь в ній, і цього не приховую. Оскільки я представляю мусульман України, і якщо ми українці, то маємо якось демонструвати це. У кожного народу є якісь певні ознаки – в культурі, в одязі, у поведінці, в будь яких сферах. Одна з найпізнаваніших ознак українців – саме вишиванки. І тому я одягав спеціальний вишиваний одяг на зустріч з королем Саудівської Аравії, з президентом Туреччини, з еміром Катару... І у мене завжди питають: «А що це у Вас за одяг?». І я кажу: «Це український національний орнамент». Ну, звідки король ще б дізнався, що є український одяг? (оплески і сміх серед присутніх – В.Ц.)

Цікаві спостереження щодо еволюції вишиванки оприлюднив тележурналіст Віталій Гайдукевич :

- На початках не було в принципі практики носіння вишиванок серед політиків, серед селебреті... В радянські часи вишиванка – це було щось узагальнююче, щось стилізоване, за великим рахунком щось безлике. Така собі «шароварщина», тільки вишита. І за той час, коли з’явився Вишиванковий фест, коли стало модним такий одяг носити, стало модним ідентифікувати себе і свою вишиванку за територією (ось це у нас Полісся, а це Прикарпаття і т.д.) – воно стало звичкою. І вже на свята, на День незалежності, на Вишиванковий день я одягаю вишиту сорочку, яка репрезентує мене і мою землю. І от скоріш за все, наступним етапом еволюції вишиванки в нашому сучасному житті (і найперше це буде помітно по відомих людях, які є медійними) буде якраз іменна вишиванка. Коли з конкретного наукового дослідження ми знатимемо, що ось це «полуботківка», її носив Максим Рильський, буде чітке розуміння: як саме цей орнамент прийшов у життя конкретної видатної людини. Потім це будуть підхоплювати такі, як ми: журналісти, політики, а далі це піде у широкий загал, в комерційний вжиток людей. І тоді вже будуть питати: «Яку хочеш вишиванку?». «Я хочу, як у Лесі». І дівчата будуть стилізувати себе під конкретну історичну фігуру.

Я знаю, наскільки складно було нам зрозуміти айдентику українського війська перших визвольних змагань. Я тільки можу уявити, наскільки складно по давній світлині відтворити одяг, який не має конкретного історичного взірця. Це надзвичайно важко. Щира подяка тим, хто робить цю велику справу!

15 років тому Леся Воронюк, на той час студентка Чернівецького університету ім.Ю.Федьковича, заснувала День вишиванки. Сьогодні це вже Всесвітній день вишиванки, він відзначається щороку в третій четвер травня.

- Мені дуже приємно чути цю легенду, - каже Леся Воронюк, - що свято вишиванки існувало завжди (сміх серед присутніх – В.Ц.). Сьогодні навіть іноземці одягають вишиванки в знак солідарності з Україною. І якщо говорити про тяглість, то я б хотіла розповісти про вишиті сорочки Сокальщини на Львівщині. На початку ХХ ст., коли українців на прикордонних територіях переселяли, жінки не могли з собою брати вишитий одяг та вишиті рушники, бо відразу було зрозуміло, що це українці, де б вони не жили. І вони закопували ці речі в землю. І аж потім, у 80-х – 90-х роках їхні нащадки почали діставати ці скрині з-під землі. Чимало речей вціліло. Також вціліли деякі орнаменти, які колеги-майстрині сьогодні відшивають. І от в чому тяглість історії? Українська жінка завжди була політичною! На цих вишитих сорочках, на рушниках бачимо жовто-блакитні квіти, тризуби, заховані в різноманітних схемах, або ж під комірцями, щоб не відразу було видно (можна було побачити лише коли ти його піднімаєш). Або ж на рушниках тризуб вишитий по центру, так, щоб він знаходився під іконою. Його так ховали, що по боках був начебто звичайний орнамент. Або ж рушник так складався докупи, що тризуба не було видно. І це історія про те, що коли українські чоловіки воюють, українки воюють також всіма можливими методами – науково, мистецьки, кожен у своїй сфері, навіть вишивкою!

В ході заходу виступили також Alla Istomina Алла Істоміна, директорка видавництва АДЕФ-Україна, Віктор Гирич, режисер, директор і художній керівник Театру юного глядача на Липках, поетеса Lesia Mudrak Леся Мудрак та інші.

По завершенні презентації всі присутні перебазувалися до музейної вітальні, де Марина Олійник, кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник ІМФЕ ім.М.Рильського, виступила з лекцією про історію «полуботківської» сорочки.

ВІКТОР ЦІОН

Світлини Марії Слободенюк

"Слово Просвіти", №38, 23 - 29.09.2021