^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

21 квітня 2021 року

ЄВГЕН СВЕРСТЮК: «РИЛЬСЬКИЙ ЗАЛИШИВСЯ ЧОЛОВІКОМ АРИСТОКРАТИЧНОГО ГАРТУ»

Він не був серед тих, які близько до трону. Я його сприймав як класика, якого били. Хоча опозиційного підтексту в його віршах було мало. Але була відвертість серця. Ми його дуже шанували в 60-ті, коли він у своїй збірці «Зимові записи» помістив вірш, який починався так: «Вони ще й досі ходять поміж нами. І ми їм руку подаєм»*. Тоді я зрозумів, що Рильський залишився чоловіком аристократичного гарту. Одного разу з Григорієм Кочуром ми пішли до Рильського. Григорій Порфирович утрясав якісь справи, пов’язані з перекладом. У мене ж була своя справа до нього. Це був 63-й, роковини Лесі Українки. Ми (Дзюба, Жиленко, Коцюбинська, Корогодський, Світличний та інші) тоді організували в Першотравневому саду вечір пам’яті поетеси. Кадебісти його заборонили, афіші поздирали. Всі розсердилися і вирішили провести захід не на трибуні, а в куточку парку. А після цього ми написали протест проти заборони вшанування пам’яті Лесі Українки. То був гострий антипартійний документ. І ми хотіли, щоби його підписав і Рильський. Максим Тадейович проглянув текст і сказав: «А цього листа я таки підпишу».

Євген Сверстюк

* Вірш починався трішки інакше:

...Вони між нами ходять — і на зборах
Промови виголошують гучні,
Вони не знають тонів небадьорих,
Та очі в них — пригляньтеся! — скляні!

Погляньте пильно — ось вони спинились,
Ті очі бистрі й мертві водночас!
Чи в скельцях тих їх жертви не відбились?
Чи відблиск совісті навіки згас?

Дарма питати! Де вже там сумління,
Де іскра честі в непроглядній тьмі,
Коли їм тільки сите животіння
І травлення нормальне на умі!

Братопродавці з білими руками
І з чорними серцями — ось вони,
Що вслали анонімними листами
Дорогу у кар’єру та в чини!

І ходять ще! І ще земля їх носить,
І ми їм досі руку подаєм,
І піт кривавий їм чола не росить
Під каяття нестерпним тягарем!

Не сняться діти їм осиротілі
І на могилах скорбні матері,
Вони живуть, вони у добрім тілі,
Їх не зловили на нечесній грі!

Хай зле про них говорять у народі,
Зневага хай бичує світова —
У них є щит: не впійманий — не злодій!
У них є меч: фальшовані слова!

Та стать людьми — нема, нема надії
Тим, хто життя проповз, немов змія!
Нехай їх вітер вічності розвіє,
Нехай в огні останнім спопеліє
Наклепника останнього ім’я.

21.XII.1961

Максим Рильський