^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

13 квітня 2021 року

«ВЗЯВ ШВИДЕНЬКО ТА В ПОРТФЕЛЬ»,

або Як академік Рильський у академіка Гришка лимона поцупив...

«...У березні 1949 року Максим Тадейович знову захворів на запалення легенів. Захворювання проходило набагато легше, ніж у 1944 році, але довелось йому відлежатися зо два тижні в ліжку. Двічі на день я заходила до хворого і, незважаючи на те, що лікування фактично проводили лікарі Ліксанупру, Максим Тадейович усі їхні призначення неодмінно погоджував зі мною. Це було навіть тоді, коли пізніше, перебуваючи в Москві, він знову захворів. До лікарні категорично відмовився лягати і до самого одужання був у готелі. На щастя з ним був син Богдан [1], який щовечора дзвонив мені з Москви по телефону, погоджуючи зі мною, які ліки давати хворому. Моя квартира тоді стала довідковим бюро, куди заходили й дзвонили письменники, довідуючись про стан здоров’я Рильського.

Любили й поважали Максима Тадейовича не тільки за його всебічний талант, а й за велику душевну доброту. Хто не знає, що по приїзді з евакуації 1944 року, коли ще не скінчилася війна, Рильський приютив у своєму домі не одну людину, поки вони одержали житло. Так, у його квартирі довгенько жив М.П.Стельмах[2], лікар Літфонду І.А.Патлах [2] з дружиною і дочкою. Вони займали велику кімнату, в маленькій жила Інна Кульська[3], крім того, в квартирі Рильського жила ще його племінниця з чоловіком, хоч і своя сім’я була чимала. Коли ж Максим Тадейович дізнавався, що хтось захворів і потребує допомоги, то він не заспокоювався, поки не допоможе людині.

Ось іще приклад душевної доброти Максима Тадейовича.

Це було у вересні 1957 року. Я захворіла, і важко – на висипний тиф. Виписавшись із лікарні, доліковувалась дома. І от якось у день зайшли до мене Максим Тадейович і академік Гришко М.М. (директор ботанічного саду Академії наук) [4]. Зайшли до кімнати, де я лежала, привітались і почали викладати на стіл гостинці. Микола Миколайович поклав на стіл цукерки, шоколад і пляшку вина, а Максим Тадейович, не поспішаючи та хитро всміхаючись, витягнув здоровенного лимона. Микола Миколайович, як побачив того лимона, аж сполотнів.

- Так це ж лимон з мого саду!

- Не з твого, а з державного, - відповідає Максим Тадейович.

- Звідки він у тебе? Украв?

- Не вкрав, а взяв. Ось, хворій потрібні лимони, а в продажу їх зараз ніде немає.

- Та цей же плід принесено з лимонарію для наукового дослідження! Ось, бачиш, біля хвостика і номер його значиться, - доводив Микола Миколайович.

- Ну то й що, я хвостика не розглядав, не було коли. Взяв швиденько та в портфель. У вас вистачить лимонів і для науки. Я бачив, скільки їх там є у лимонарії, видно, добрий урожай зберете, - заспокоював його Максим Тадейович.

- Та воно правда, - погодився Микола Миколайович. – Ми їх потім все одно здаємо до магазину для продажу. Ну гаразд. То давайте хоч зважимо, скільки потягне цей лимон.

Зважили. 760 грамів! Ото так лимон!

Посиділи вони коло мене з півгодини, погомоніли, побажали мені скорішого видужання і пішли. А через день якась дівчина занесла мені півдесятка лимонів. Як з’ясувалося, то була дочка академіка Гришка...»

Марія Мокрієва [5],
витяг з есею «Людина сильної волі» (із книги спогадів про Максима Рильського «Син країни рад», Київ, «Радянський письменник», 1982)

Підготував В.Ціон

1. Богдан Максимович Рильський (12.11.1930 – 25.01.1991), син Поета, журналіст, перший директор

Музей Максима Рильського

2. «…Із житлом у Києві тоді було доволі сутужно, і Максим Рильський постійно впускав друзів у свою велику оселю на тимчасове мешкання. Понад рік у нього квартирував маловідомий тоді Михайло Стельмах, на якого він покладав великі надії. Пустив поет до себе й літфондівського дантиста Абрама Патлаха, будинок якого на тодішній вул.Горького,23 був зруйнований під час війни.

Через цього відомого в Києві зубника, що «спеціалізувався» на письменниках, інколи виникали кумедні ситуації. Приміром, щоб привернути увагу пацієнтів, він почепив на дверях поетової квартири таку табличку:

«ЛІКАР ПАТЛАХ. ЛІКУЮ ТА ВСТАВЛЯЮ ЗУБИ.

ДЗВОНИТИ 1 РАЗ.

М.РИЛЬСЬКИЙ – ДЗВОНИТИ 2 РАЗИ»

Одна перекладачка, що приходила до митця в редакційних справах, пізніше згадувала: «Працюємо ми якось у робочому кабінеті, раптом із сусідньої кімнати долинає приглушений крик. «Що це?» - жахаюся я. «Нічого особливого, - заспокоює Максим Тадейович. – Патлах комусь зуби рве. Ну, чого ви так дивуєтесь, треба ж людям десь жити»…»

Станислав Цалик , Пилип Селігей «Таємниці письменницьких шухляд», Київ, 2011.

3. Кульська Інна Костівна (29.10.1909, Санкт-Петербург - 14.08.1993, Київ), українська дитяча письменниця.

4. Гришко Микола Миколайович (6.01.1901 – 3.01.1964) — український ботанік, дійсний член Академії наук УРСР, друг Максима Рильського. Його іменем названо

Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України.

5. Мокрієва Марія Григорівна (1909 - ?), лікар, друг родини М.Т.Рильського