^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

24 березня 2021 року

«СЯЙВО ДИВНОГО ІРАНУ» У ПЕРЕКЛАДАХ ІЗ ГАЙНРІХА ГАЙНЕ

У минулому дописі йшлося про дискурс Гайнріха Гайне у Лесі Українки, Максима Рильського, Олександра Дейча. До Всесвітнього дня поезії (21 березня) хотілося б зупинитися на одному поетичному сюжеті. Він і східний, і німецький, і український.

Німецький романтизм відкрив Схід як новий край для натхнення. Чи не звідси саме німці – такі потужні орієнталісти?

Не оминув східної тематики і Гайнріх Гайне. Зокрема, відомий його вірш із циклу «Романцеро» (як відтворили українською). У перекладі Максима Рильського назва твору звучить як «Поет Фірдусі» (сьогодні ми звикли до варіанту «Фірдоусі»). Герой вірша – історична постать, перський і таджицький поет, чий головний шедевр – монументальна поема «Шахнаме», написана перською (назву перекладають і як «Книга царів»). Сьогодні це шеститомник (якщо видавати текст повністю).

Я давно читала «Шахнаме», а про самого Фірдоусі (як його повністю називав Агатангел Кримський: «Абу-ль Касим Фірдоусі Туський», або інший варіант – Хакім Абулькасим Фірдоусі), безперечно, цікаво було б дізнатися побільше – окрім вивченого у школі. Адже створити таку вишукану поему, де героїка переплелася з фантастикою – не кажучи про глибину думок – ясно, може тільки геній. Отже… Точно невідомо, коли народився перський класик. Є версія, що це 940 або 941 р. Отже, у такому разі цього року – його ювілей. Року смерті так само точно невідомо – між 1020 і 1030 рр.

У Гайне Фірдусі – це: «Автор славної поеми, / Що зоветься “Шахнаме”». (Тут і далі поетичні уривки цитуються за виданням: Гейне Г. Поетичні твори у 4 т. – Т. 1. Поезії. Переклад з німецької за редакцією Леоніда Первомайського та Олександра Дейча. – К. : Дніпро, 1972. – С. 251 і далі). Фабула така: геніальний поет Фірдоусі (Фірдусі) писав на замовлення шаха поему «Шахнаме». Це ціла епопея династії, історії Ірану. Як розповідає Гайне. «Ось уже сімнадцять весен / І цвіли, і в’яли рози, / Соловей пісні співав їм / І змовкав разів сімнадцять – // А поет сидів тим часом / Біля кросен дум високих, / День і ніч він ткав дбайливо / Килим пишної поеми – / Килим той, куди вплітав він / Чарівницькою рукою / Краю рідного легенди, / Вінценосців Фарсістану…» (с. 251–252). Коли ж поет завершив твір, то замість золота отримав срібні «томани» – «Рівно двічі по сто тисяч – / І він гірко засміявся», а потім, розділивши між іншими гроші, «Взяв тоді дорожній посох, / І покинув він столицю…» (с. 252–253). Коли «шах Магомет» почув чудові вірші та спитав ім’я автора, а зі слів слуг дізнався про злиденність поета, то наказав привезти Фірдоусі численні дари. Гайне не шкодував орнаментальності в описах (адже витримував оповідь у східному стилі) – і Максим Рильський це майстерно відтворив. А наприкінці – несправедливість: коли посланці в’їхали у рідний Фірдоусі Тус, то сталося – одночасно: «Брамою східною в ту хвилину / Люди печальні несли домовину: // То Фірдусі проводжали в ту путь, / Звідки нікого вже не вернуть» (с. 256). Сумно та дещо іронічно – у стилі Гайне.

У цьому вірші поет описав поета. Змальована історія вражає. Але що було насправді? Бо українською є ще одне класичне прочитання цього ж вірша – сходознавцем (і також ювіляром цього року)!

Що скаже на тему Фірдоусі український перекладач і коментатор його творів? (І не лише цього поета). Так, Агатангел Кримський теж звернувся до поетичної легенди Гайне.

Але тут уже інший підхід. Агатангел Кримський переклав цей вірш як «Поет Фірдоусі», зазначивши: «Із Гейневих «Романсеро» (1846–1852)». Будучи передовсім дослідником (у знанні сходознавства, як і в інших галузях, із ним тоді мало хто міг конкурувати, а в Україні він узагалі був першопроходьцем, адже читав східні літератури в оригіналах), перекладач передовсім пояснив, що твір – творча фантазія не лише Гайне, а й інших, які раніше склали легенду про несправедливе поводження з автором «Шахнаме». Виявляється, описаного випадку… не було! Тому це суперечить тому, що написано в енциклопедіях – фактам, читаним мною у школі.

Але повернімося до тексту. Перекладач виступив певною мірою як історик і редактор. У примітці Агатангел Кримський пояснив, що «томани» він замінив на «диргеми», «Махмуд Газневід» є «у перекладача султаном, а не “шахом Магометом” (як у Гейне)…» (Тут і далі А. Кримський цитується за виданням: Кримський А. Твори в 5 т. – Т. 1. Поетичні твори. Оповідання – К. : Наук. думка, 1972. – С. 147 і далі). Агатангел Кримський пояснив, що сам сюжет про платню (сьогодні ми б сказали «гонорар») Фірдоусі є легендою XIV–XV ст. Виявляється, поет писав свій шедевр у Х ст. не для султана, а «для одного саманідського магната… Махмудові навіть на думку не спадало скласти з поетом якісь умови про “Книгу царів”» (с. 147). Далі за сюжетом фігурує «Махмуд-падишах» (с. 149). І кінцівка: «Люди на кладвище з труною йшли: / Тіло Фірдовсія в труні несли» (с. 149). Переклав А. Кримський Гайне у Києві, 1918 р., тобто раніше, ніж Максим Рильський. (Переклад Максима Тадейовича з’явився друком 1934 р., але в уривках та іншій редакції – як свідчать примітки до т. 11, с. 337 – Рильський М. Т. Зібрання творів у 20 т.).

Отже, Агатангел Кримський виступив у випадку історії Фірдоусі як поет і перекладач, але передусім – науковець. Максим Рильський – насамперед як поет. Агатангела Кримського цікавили точні факти – а Максима Тадейовича, натомість, – поезія. Проте обидві версії цікаві.

Але Гайне і його перекладачі не були протоколістами. Адже поет насамперед – творець. Хтозна, чи не писав «Гаррі з Дюссельдорфу» (якщо згадати назву біографічної книги авторства Дейча) про себе? А твір вийшов дуже правдивий саме вічною темою, тому такий близький різним українським перекладачам. У даному разі історична точність неважлива. Буквально нещодавно ми у Музеї на одному із заходів обговорювали про важливість міфу в творенні культури.

Отже, хоча поезія у Гайне і пожертвувала історичною правдою, але ж головне для мистецтва – сама доля автора. І хіба він єдиний ткав «килим пишної поеми»? А перекладачі?

Ольга Смольницька,
провідний науковий співробітник
Київського літературно-меморіального музею,
кандидат філософських наук,
письменниця, перекладачка, науковець

Ілюстрації з відкритих джерел