^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

25 лютого 2021 року

150 років тому народилася Леся Українка

ВІЧНЕ «ПРОБІ!» УКРАЇНСЬКОЇ КАССАНДРИ

1906-го року в журналі «Нова громада» (№№11,12) Леся Українка опублікувала свою наукову розвідку «Утопія в белетристиці». А двома роками раніше написала пророчого вірша «І ти колись боролась, мов Ізраїль», що вперше був опублікований лише після її смерті (збірка «Терновий вінець», Мюнхен, 1946). Парадокс полягає в тому, що ніде в своїх творах поетеса не змальовувала утопій, ніде не пропонувала свого бачення ідеальної України майбутнього, де, як відомо, «хати книшеві, а стріхи цибулеві»! І навпаки, в багатьох її драмах прозирають страшні картини наших грядущих антиутопій – і в «Руфіні і Прісціллі», і в «Трьох хвилинах», і навіть у «Лісовій пісні», не кажучи вже про «Кассандру»... Власне, нашою українською Кассандраю вважає Лесю Українку Вадим Скуратівський. По-моєму, цілком слушно. Інша справа, що хто коли дослухався до грізних застережень навіть найзнаменитіших віщунок? А дарма. Бо кому як не нам адресований той відчайдушний і безсмертний заклик Лесиної Кассандри:   

Не спи, стороже! Пробі, вартові!...

Прокинься, Троє!! Смерть іде на тебе!!!

Віктор Ціон

P.S. 1972-го року українську художницю Стефанію Шабатуру засудили до п’яти років таборів і трьох років заслання за два її гобелени: «Леся Українка» і «Кассандра».

І ТИ КОЛИСЬ БОРОЛАСЬ, МОВ ІЗРАЇЛЬ

Леся Українка

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам Бог поставив
Супроти тебе силу невблаганну
Сліпої долі. Оточив тебе
Народами, що, мов леви в пустині,
Рикали, прагнучи твоєї крові,
Послав на тебе тьму таку, що в ній
Брати братів не пізнавали рідних,
І в тьмі з’явився хтось непоборимий,
Якийсь дух часу, що волав ворожо:
«Смерть Україні!»

Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
Розбіглися, немов шакали ниці,
Брати братів пізнали і з’єднались.
І дух сказав: «Ти переміг, Богдане,
Тепер твоя земля обітована».
І вже Богдан пройшов по тій землі
Від краю і до краю. Свято згоди
Між ним і духом гучно відбулося
В золотоверхім місті. Але раптом
Дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
Та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,
І розділилося по половині,
І знов злилось докупи й затопило —
Кого? Ой, леле! Новий фараон
Пройшов живий через червоне море,
Але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
Бий в бубни і лети в танок з нестяму,
Кінь і їздець в червонім морі згинув,
Тобі зостався спадок на покраси,
Бо зносиш ти України клейноди,
Святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,
Немов потоп. Заграло та й ущухло
Червоне море, висохло, й осталась
Безрадісна пустиня після нього,
І став по ній блукать новий Ізраїль,
По тій своїй землі обітованій,
Немов якась отара без причальна.
З отарою блукали й пастухи,
Вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у них з’являвся дух величний,
Що вогняним стовпом палав у тьмі,
А вдень ішов, мов туча грізно-біла,
Вони не вірили своїм очам
І врозтіч розбігались манівцями,
І попадали ворогам в полон.

…Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти Духа,
Що він зламав свій заповіт великий,
Той, взятий з бою волі, заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
Розбий, розсій нас геть по цілім світі,
Тоді, либонь, журба по ріднім краю
Навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
На срібне марево удалині
І скаже: «Он земля твого народу!
Борись і добувайся Батьківщини,
Бо прийдеться загинуть у вигнанні
Чужою-чуженицею, в неславі».
І, може, дасться заповіт новий,
І Дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? Як маємо шукати
Свому народу землю? Хто розбив нам
Скрижалі серця, Духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
Що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине н о в и й Вавилон?

10.09.1904. Зелений Гай