^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

10 лютого 2021 року

СЕМІНАРИСТ ПАВЛО ТИЧИНА ПРО ГІМНАЗИСТА МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО: «ПРАГНЕННЯ ЮНОГО ПОЕТА ВИРВАТИСЬ ІЗ ЗАДУШЛИВОЇ АТМОСФЕРИ НА ВОЛЮ БУЛО СПІВЗВУЧНИМ І МЕНІ»

 ...Я витяг книжечку й одразу став читати її.

 Душно, і тихо, і темно усюди,
Тьма мене давить, зловісная тьма...

Та тут увійшов учитель у клас і, заучено владно повернувшись до нас спиною, підняв очі з побожністю вгору, туди, де в куточку під стелею на гвіздочку привішена була малюсінька іконка, яку ми, семінаристи, прозвали табакеркою. На іконці намальовано святого, який в одній руці тримає невеличкий ящичок, а пальці другої підняв собі на рівні носа, ну нестеменно начебто нюхав із табакерки.

- Молитву! – буркнув учитель. Черговий одним духом одтарабанив молитву, і вчитель пройшов і важно сів перед кафедрою. Посідали і ми і стали, кожен спідлоба,пасти його очима: а кого то він викличе сьогодні? Ох і не любили ми догматичного богословія! А він, трохи помучивши нас мовчанкою, раптом сам почав розказувати нам урок на завтра. Йшлося про те, як людський розум, як свідомість наша повинна ставитись до таємничого догмата пресвятої «тройці», що бог же один у нас у небі, але ж він у трьох образах: бог-отець, бог-син, ще й бог-дух святий у вигляді голуба. Чи слухав же хоч хто-небудь його?

Я знов знайшов той вірш, який не вдалося мені дочитати через прихід учителя.

Душно, і тихо, і темно усюди,
Тьма мене давить, зловісная тьма,
Світу ясного нема... Де ж ви, люди,
Де ви поділись? Нема вас, нема...

А вчитель догматичного богословія, немов той соловей, закотивши вгору очі, маслянистим голосом все навчав нас та повчав... Що бог же один у нас у небі, а в той час він у трьох видах...

Я поглянув по класу. Ось на парті, що праворуч від мене, два мої товариші-математики у шашки грають і за кожним вдалим ходом тихенько хихотять. Вони давно вже намітили собі закінчити загальноосвітній 4-й клас і втекти з семінарії до університету. Ось ліворуч на останній парті, щось думаючи своє, сидить не в міру високий здоровило, прозваний нами «промисловець во ім’я господа», і на колінах у себе спокійно набиває папіроси – на перемінці ж мусить їх зараз розпродати. Цей, навпаки, з великою охотою в богословських класах ще буде вчитись, щоб потім піти на легенький хліб: попівські паляниці у селян заробляти.

- Отже, - телебенив собі з кафедри учитель, - якщо ми хоч на хвилинку усумнимось у троїстості бога, то тоді...

Душно і тихо...-
(читав я далі із книжечки поезій), -
О сни чарівнії,
Де ви? На мент лиш один прилетіть!
Стіни бездушнії, стіни німії –
Ах, розступіться! На волю пустіть!

Може, дехто з вас подумає, що я тут надто переоцінюю юнацьку книжку поезій Максима Тадейовича «На білих островах» і що появу її вважаю одним із вузлових моментів всієї української поезії; ні, цього я зовсім не мав на меті, і це було б просто невірно.

Я тільки хотів підкреслити, що у збірці «На білих островах», дійсно, були тією чи іншою мірою висловлені наміри протесту проти тодішнього існуючого ладу. Це по-перше. І по-друге, що прагнення юного поета вирватись із задушливої атмосфери на волю було співзвучним і мені, й моїм товаришам по Чернігівській семінарії.

Павло Тичина,

«Спогад далеких літ»» (із книги спогадів про Максима Рильського «Син країни рад», Київ, «Радянський письменник», 1982)

Підготував Віктор Ціон