^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

20 грудня 2020 року

ІВАН ІВАНОВ, В’ЯЗЕНЬ СТАЛІНСЬКИХ ТАБОРІВ: «МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ, БЕЗ БУДЬ-ЯКОГО ПРОХАННЯ З МОГО БОКУ, НАПИСАВ ЛИСТА ЗАСТУПНИКУ МІНІСТРА ОСВІТИ»

«...Поет Максим Рильський звідав і “учительського хліба”, у двадцятих роках учителював у 2-й трудовій залізничній школі в Києві, на Солом’янці, викладав українську мову та літературу. Про його піклування, тепле ставлення до учнів, бажання подати допомогу кожному свідчать залишені його учнями спогади, а серед них особливо вражаючий Івана Івановича Іванова* – багатолітнього в’язня сталінських таборів.

Хлопчиком він пізнав доброту свого вчителя в школі на Солом’янці, в Залізничному районі столиці. Йому випало бути секретарем майбутньої збірки дитячих творів українського літературного гуртка школи, а вчитель Максим Тадейович був відповідальним редактором збірки. Іван Іванов був слухняним учнем, писав вірші, виконував поради вчителя. Він згадує “...його виступ, його читання уривків з творів Стефаника. Жаль, не було тоді магнітофонів: опісля ніколи вже не довелось мені чути такої палкої і гарячої розповіді про Стефаника. А читання! Захоплююче, яскраве, з такими характерними для Рильського жестами, ніби він малює щось в повітрі витонченим рухом правиці. ...Я прошу потім прочитати мої нові вірші. Він сідає біля столу, заглиблюється в читання, а я дивлюсь на високе чисте чоло, на рудуваті вуса (художник Петрицький дав найкращий портрет його тих часів), вдихаю пахощі парфумів, змішані з пахощами медового тютюну, і в мене хороше, дуже хороше на душі...”

Доля учня Іванова, що потім став учителем і в тридцяті роки мусив переїхати до міста Ромни на вчителювання, склалася трагічно – його там через деякий час було заарештовано. Звідав він холод далекої Колими, дивом лишився живим і таки повернувся в Україну. Про свої концтабірні роки він написав книгу “Колима”, що друкувалася спершу в журналі “Вітчизна”, а потім, 1989 року, окремим виданням, якого автор вже не побачив. Іван Іванов пригадував листи, писані 1933 року, які надходили з Києва до Ромен, на Покровську вулицю. Ось уривок з одного листа, що свідчить про тепле, дружнє ставлення вчителя до свого колишнього учня:

“Дорогий Іване Івановичу! Їй-богу цими днями напишу Вам більшого листа, а може разом і пришлю нову свою збірку... Незабаром вийде і моя “Марина” – книжечка величенька... Отже, й буду я, коли не Пушкін з Онєгіним, то принаймні Рильський з Мариною... Сам уже тепер не знаю, чи варта чого ця поема, чи ні... Вам пошлю її доконче.

Усього Вам кращого!

Ваш М. Рильський,

11 січня 1933”.

 

1949 року Іванов повернувся після Колими і Якутська в Україну. Зустрівся зі своїм учителем.

“Зустріч була зворушливою... Ні слава, ні лаври лауреата і академіка – ніщо не змінило колишнього Максима. Як і раніш, він цікавився навіть дрібницями з мого життя, а коли довідався, що з оформленням на учительську роботу у мене зустрілись утруднення, без будь-якого прохання з мого боку написав листа заступнику міністра освіти Д.Філіпову, де давав мені дуже і дуже схвальну характеристику”**...

 

Олекса Ющенко,

витяг із статті «З любов’ю до людей» (Зі спогадів про Максима Рильського)

*Іван Іванов (8.03.1911 – 14.04.1989), український письменник, багатолітній в’язень сталінських таборів

** Та попри те, що свого часу Іван Іванов закінчив Інститут лінгвістичної освіти (знав французьку та італійську мови), до вчителювання не був допущений. Працював у ковальському цеху паровозо-ремонтного заводу в Києві, а з 1958-го, після реабілітації, і до 1971-го року - бібліотекарем Боярської середньої школи №1 на Київщині.