^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

14 листопада 2020 року

ЗУСТРІЧ ДО 90-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ БОГДАНА РИЛЬСЬКОГО

12 листопада у стінах Голосіївського мануару відбувся вже не перший захід до увічнення пам’яті сина Максима Рильського і першого директора нашого Музею – Богдана Рильського (12.11.1930 – 25.01.1991). Цього разу зустріч була ювілейна, на честь 90-річчя до дня народження Богдана Максимовича.

У вітальні зібралися справжні поціновувачі діяльності Рильських і самого Богдана: директорка нашого Музею Вікторія Леонтіївна Колесник, директор родинного благодійного фонду «Троянди й виноград», серйозний журналіст, онук поета Максим Георгійович Рильський та інші співробітники, правнук Максима Тадейовича – перекладач Назар Тарасович Рильський.

Вікторія Колесник виступила з промовою, де наголосила на взаємозв’язку батьків і дітей. Прикладом такого єднання поколінь є родина Рильських. Важливо те, що ці нащадки пам’ятають про великого поета і всіляко сприяють розвитку його справи, тобто конкретно допомагають. Один із доказів – збереження Музею і вся діяльність. Вікторія Колесник розповіла і про допомогу Максима Рильського молодим поетам, зокрема, шістдесятникам. Новим поколінням важливо знати, що за поетової доби сприяння новим авторам із публікацією та взагалі підтримка (щоб про автора почули) могли бути небезпечними для самого благодійника – з ідеологічних причин.

Максим Георгійович Рильський щедро поділився спогадами про Богдана Рильського. Помітна справжня духовна спорідненість старшого і молодшого. Не лише у тому, що Богдан називав Максима «синочком» і кожний день починав із телефонного дзвінка, питаючи про справи «Максимчика». А й у взаємній довірі один одному. Важливо, щоб у житті була людина, якій можна все сказати – і вона допоможе. Присутні дізналися про те, як Богдан розвивав Музей (у прямому і переносному розуміннях рідний дім) і надзвичайно працював над його безпекою, водночас продовжуючи гостинні традиції свого батька. Зі споминів можна було дізнатись і панораму тодішньої освіти, і про дефіцит (наприклад, історія про те, як важко було через перешкоди придбати для тоді ще малого Назара Рильського велосипед, але Максим Георгійович виконав це)… За відгуками, Богдан був щирим і справді світлим, а ще – сильною постаттю. Його можна назвати патріархом родини завдяки авторитету і вмінню допомогти близьким. А ще зі спогадів – таке враження: Богдан Рильський не афішував допомоги. Тобто міг допомогти – і не сказати про це. За нього промовляли вчинки.

Також Максим Георгійович прочитав цікаві уривки з нової книги львівського літературознавця, доктора філологічних наук, професора Тараса Салиги «Біг на останній дистанції». Там зібрані вірші Максима Тадейовича, написані ще у Лук’янівській в’язниці та свого часу не оприлюднені з відомих причин, а також інформація про те, як Богдан побував у Польщі 1985 р. з Дмитром Павличком. Отже, ще одна інтелектуальна прикраса до нашої музейної скарбниці.

Усі присутні мали змогу під час промов бачити як ілюстрації слайд-шоу – архівні матеріали – листи і підписані світлини Максима та Богдана Рильських, а також близьких їм людей, від родичів до колег. Ці матеріали були надані головною зберігачкою фондів Іриною Іванівною Більдюг і зіскановані нашим співробітником Ігорем Більдюгом. На фото – знайомі постаті: Максим Тадейович і Богдан у Голосієві, у Польщі… На дозвіллі, на офіційних подіях… Богдан Максимович і Максим Георгійович Рильські, Богдан та Андрій Рильські… Богдан та інші члени родини з Назаром… Ці зображення викликали жваве обговорення – від цікавих спогадів (наприклад, про відкриття нашого Музею 1968 р.) до вгадування, які саме люди сфотографовані поряд із Рильськими. Це справжня енциклопедія тої доби: моди, розваги, традиції…

Назар Рильський, китаїст, розповів, що Богдан Максимович допоміг йому вступити до Київської гімназії східних мов. Назар Тарасович поділився спогадами про те, як дітям давали вивчати китайську мову, перевіряючи, як учні відреагують на неї, тобто чи не буде одразу відторгнення. Звучали й інші спомини з дитинства. Також правнук процитував відомий не лише нашому колу, а й багатьом вірш Максима Рильського «Синові» (1945), присвячений Богдану – а саме, завершальні слова: «І хай у час останній свій про сина / Спокійно я подумаю: людина!». До речі, ці самі слова стали заголовком нашої виставки, присвяченої Богдану Рильському, яку робили ми з Іриною Більдюг.

Директорка доручила мені здійснити наукову роботу – дібрати і дослідити оригінальні листи Максима Рильського Богданові. Тому авторка цих рядків виступила і з показом слайд-шоу, і потім із зачитуванням та коментуванням вибраних листів за різні роки. Із цих текстів постало формування Богдана Рильського як індивідуальності – від підлітка до дорослого. Максим Георгійович надавав цікаві спомини, пов’язані з цими листами – від перебування Максима Рильського у санаторіях до інших подій.

Особливий інтерес викликали віршований лист Максима Тадейовича до його дружини Катерини Миколаївни та сина («І в Сахарі, в Аргентині / (Де, мабуть, не буду нині) – / Вам душа моя»), а ще – листи, написані з Парижа про Нотр-Дам-де-Парі разом із порадами до порання саду. (Так, і за кордоном поет не забував про рідне обійстя). Були й інші цікавинки. Настанова 14-річному сину вивчати англійську мову, «бо людина, що не знає мов, – неповна людина». А ще цікаво було розшифровувати натяки і вислови, які побутували у цій родині – «подорож у невідоме» (мандрівка автомобілем). А також найкраще про Богданову вдачу свідчить відгук Максима Тадейовича: «Ти чудесний компаньйон й блискучий фотокореспондент». Узагалі спогадів звучало безліч, годі всі викласти.

Ще раз переконуємося: про Рильських можна розповісти напрочуд багато.

Завдяки спогадам, які доповнювали друковані матеріали, ми змалювали для себе вже не ескіз, а портрет Богдана Рильського – порядної, чуйної та ділової людини, який успадкував од Максима Рильського конкретний підхід і лідерські та організаторські якості, уміння співпрацювати – і самостійне мислення. Тобто продовжив справу предків, оберігаючи та розвиваючи рідне. Був яскравою індивідуальністю. Так, йому було у кого вдатися, але головне, що Богдан зумів це не лише зберегти, а й розвинути.

Захід завершився неформальним спілкуванням за гостинно сервірованим столом. У спогадах і обміні думками обговорювалися важливі питання культури та освіти, тривали спогади і враження, а над усім цим витав добрий дух Максима Тадейовича Рильського. Обговорили «красиве і корисне». Саме такі події – чудова нагода почути рідкісні факти, відомі лише нащадкам поета. Також Максим Георгійович поділився новиною, що у суботньому номері «Літературної України» (№43-44, 14 листопада) буде його новий матеріал про Максима Рильського і його нащадків, з унікальними родинними фото. Також це рецензія на альбом «Максим Рильський у спогадах, працях та

портретах» (який підготував і видав Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) імені М. Т. Рильського – як відомо, академік, чиї ім’я нині має ця установа, був директором Інституту).Тому не пропустіть свіжого числа!

Було змістовно і душевно. Так, як за життя Максима Тадейовича і його синів.

Богдан Рильський був, за поетовими словами, «чудесним компаньйоном». Традиції компаньйонства, співпраці плекає наш Музей.

Бажаємо, щоб і надалі у нас тривав корисний взаємообмін поколінь, що конкретно допомагають і взагалі діють з любові до рідної культури.

Ольга Смольницька,
провідний науковий співробітник
Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського,
кандидат філософських наук,
письменниця, перекладачка, науковець

Світлини Віктора Ціона