^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

12 листопада 2020 року

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ-ОНУК: «БОГДАН РИЛЬСЬКИЙ НАЗИВАВ МЕНЕ СИНОЧКОМ, ХОЧА МАВ ДВОХ РІДНИХ ДОРОСЛИХ СИНІВ...»

В Голосіївському мануарі згадували Богдана Максимовича Рильського (12.11.1930 – 25.01.1991), першого директора нашого музею. Фоторепортаж про цю подію ми опублікуємо згодом.

Сьогодні ж пропонуємо вашій увазі дописа Максима Георгійовича Рильського, опублікованого на його сторінці у fb (на жаль, опція «поширити» там відсутня). Отож...

«12 ЛИСТОПАДА ВИПОВНЮЄТЬСЯ 90 РОКІВ ВІД НАРОДЖЕННЯ БОГДАНА МАКСИМОВИЧА РИЛЬСЬКОГО.

Brother, так називав його на маловживаний тоді англомовний лад мій батько. Богдася, ніжно величала моя мати, а я – залежно від обставин. Але ніколи не вживав слова «дядько». Він був для мене найближчою, рідною людиною, другом і порадником, духовником, якому сповідував найпотаємніші думки, до якого звертався в усі скрутні й просто значимі часи свого життя.

Кожного буденного дня після 10-ї ранку в редакційній слухавці лунав голос Богдана, який цікавився, чим я сьогодні зайнятий, над чим працюю, що пишу (всі 80-і й початок 90-х працював журналістом в «Робітничій газеті», а згодом в агенції АПН). Я знав, що Богдан вже в музеї розпочинає свій робочий день.

Він називав мене синочком, хоча має двох рідних дорослих синів. Часом радився зі мною з деяких родинних питань, а я щиро відповідав йому синівськими почуттями.

Скільки незабутніх днів ми провели разом в Прохорівці на Канівщині, де маю дачну садибу на березі Дніпра, в рибальських ловах в човні, в прогулянках по луговому різнотрав’ю, в гостях у сусідів – кінорежисера Леоніда Осики або у друга дитинства Володимира Сосюри. Чи довгими вечорами, коли директор залишався ночувати в музеї замість чергового охоронця, який раптово не з’являвся на роботу.

Одного зимового ранку 1991-го зателефонувала в редакцію моя мати й приголомшила – Богдана не стало. Він впав на п’ятій чи сьомій сходинках, коли піднімався на Голосіївський пагорб до музею.

…Богдасю, аби знав, як мені не вистачає тебе в житті…»

P.S. Про те, як у 2015-му відзначали 85-річчя Богдана Максимовича, дивіться в публікації Віктора Ціона "Кругообіг добра. Згадуючи Богдана Рильського", газета "Дзеркало тижня", 5.12.2015