^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

18 травня 2020 року

18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

«ЛЯЖУ НА ТВІЙ ШЛЯХ, МІЙ КРИМЕ…»

У березні 1992-го серед кримських татар, що пікетували Верховну Раду, підставляв свої плечі під гумові «демократизатори» і український поет-паліндроміст Микола Мірошниченко (1947 – 2009).

Тоді ж, тримаючи в руках старенький портативний гучномовець, він виголосив:

«В нинішній Україні два корінних народи, це - кримські татари і українці! Решта ж, хай їхня кількість налічує навіть мільйони, - всього лише національні меншини…».

Поруч з ним був і його молодший товариш – кримськотатарський поет Юнус Кандим (1959 – 2005), який лише два роки тому повернувся з Узбекистану до рідного Криму. Вони познайомилися на одному з перекладацьких семінарів…

А через одинадцять років друзі упорядкують фундаментальну (786 сторінки!) антологію-білінґва кримськотатарської поезії XIII-XX століть «Окрушина сонця» (2003). Ще два роки йде на підготовку антології кримськотатарської прози ХІV—ХХ століть «Молитва ластівок» (2005). Роком раніше Микола Мірошниченко видав авторську збірку перекладів з кримськотатарської «Брама Сходу» (Золоті сторінки кримськотатарської поезії з додатком статей про її творців).

А благословив Мірошниченка на вивчення тюркських мов Григорій Кочур. Він разом з Миколою Лукашем опікував талановитого поета з Луганщини. Коли ж Мірошниченко перебрався до Києва - допоміг з тимчасовим житлом у Ірпені.

З 1974-го, за рекомендацією Бориса Олійника, Микола Мірошниченко їде на два роки в Баку – опановувати азербайджанську. В 1994-му вивчав турецьку в Стамбульському університеті. Та так, що на одному з прийомів тодішній посол Туреччини в Україні по-доброму позаздрив Миколі, оскільки той, на відміну від нього, володів ще й старотурецькою! Та з тюркських літератур найближчою йому стала кримськотатарська.

Юнус Кандим перекладав на рідну мову, окрім іншого, і українську класику: Тараса Шевченка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського… Про свого друга писав: «…Наші долі, наші шляхи-дороги були скріплені магією Поезії… Не тільки я, а вся наша література стала власницею великого скарбу. Друг - це найбільший скарб на землі. А ім'я цього скарбу - просто Микола. Так, це всім нам відомий український поет і перекладач Микола Мірошниченко… Він міст, що з'єднує частини українського і кримськотатарського, слов'янського і тюркського світів. Вози, доверху навантажені коштовностями, перлинами поезії, повільно їдуть по ньому, неначе чумацькі мажари.

А чи пам'ятаєш ти, Салгире, як колись українські чумаки приїздили в Крим по сіль? Так ось, Микола з чумацького роду. Уже протягом дванадцяти років він приїздить до Криму, повертаючись додому з повними сумками духовної і моральної солі Поезії. Можна тільки позаздрити цій безмежній любові Миколи до нашої літератури й поезії зокрема. Не перелічити тих кращих творів наших поетів, які він переклав своєю рідною українською мовою і видрукував у газетах, журналах, альманахах та збірках. Врешті-решт, Салгире, ідея видання книг паралельно кримськотатарською та українською мовами належить йому. Він же, Микола Мірошниченко, перший, хто втілив цю ідею в життя…»

Пропонуємо вашій увазі кілька поезій Юнуса Кандима в українському перекладі Миколи Мірошниченка.

Вітчизнонько,
Не для плачу
Вернувся я,
Хоч в лунах чуть
Товарняки,
Що юнь мою
Десь завезли.
І все ж мені
Дозволь, щоб став
Сльозинкою
Очей твоїх.
Дозволь, щоб став
Пилинкою
З-під ніг твоїх
Чи тихою
Билинкою
Надій твоїх.
Вітчизнонько,
Прошу, прости
Й не муч мене
Питанням: «Де,
Синочку, ти
Згуляв навік
Півсотні літ?
Ану ж бо —
Учини одвіт!..»

НІЖНІСТЬ

Як вітрець, незримі пальці —
Шасть до чуба мого, шусть!
Очі — удвосонць на шлясі,
Де ходою колишусь.
Як веління, рідне слово
Наддає снаги мені.
А твій усміх — золот-ключик
До замка на Таїні.
Мов молитва, в тебе подих
Струменить, — незнаний стрим.
...Ах, мій Криме,
Як ти схожий
На отой — зі снива — Крим!
І якщо мене, мов камінь,
Доля розтовче биттям —
Ляжу на твій шлях, мій Криме,
Бутом вічного буття.

НАВПАКОВИНИ

А чайці — дайте море,
Орлові — неба в пера,
А хвилі, що розбилась, —
Крутий скелястий берег.
Щоб я злетів — напевне,
Ковтка повітря досить.
Щоб жив я — кліті з віршів
Для мене в світі досить.
Та в океані й морі
Орли полюють рибу.
Кигиче степом чайка
Полівкам на загибель.
Мої кощаві крила
Хрущать, рипочуть сухо.
Втіка з грудей повітря,
Як ослик клаповухий.

* * *

А легендарний Микола Сарма-Соколовський, бандурист, поет, художник, багатолітній в’язень сталінських таборів присвятив своєму тезці наступні рядки:

МОЇ ВІРШІ

Миколі Мірошниченку.

їх багато в мене
навіть не всі пам'ятаю
а кому вони потрібні
ні
дружині
ні
дітям
ні сусідам
лиш маю в Києві друга
що опікується моїми
віршами
і якого приятелі вважають
за дивака
бо він хоче обернути
акваріум своєї поезії
на Чорне море
а письмовий стіл
на Державу
кримських татар
а я кажу
поможи йому Боже!

Микола Сарма-Соколовський
13.04 1995.

P.S. 2007-го Микола Мірошниченко став лауреатом літературної премії імені Максима Рильського.

Віктор Ціон