^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

21 лютого 2020 року

БРАТ МОРОКУ Й СНІГІВ

Андрій Химко: "В своїй книзі я хотів провести аналогію між фашистами німецькими і фашистами радянськими"

21 лютого в Музей Максима Рильського презентували біографічний роман Андрія Химка (Хименка) «У пазурах вампіра». Захід відбувся у форматі проєкту «Родинний портрет української історії» і був приурочений до 100-річчя письменника.

Лариса Шевченко, донька Андрія Хименка (1919 – 1991), демонструє присутнім унікальну сімейну реліквію: портрет батька, намальований на сірій табірній наволочці. На зворотному боці напис: «На пам'ять сестрі. Печора. 15.4.48 р.». Лунають припущення, чим саме невідомий в'язень-художник міг намалювати в нелюдських умовах ГУЛАГу цю унікальну картину – сажею, вугільною порохнею чи якоюсь невідомою саморобною фарбою?.. Далі пані Лариса демонструє давні світлини з родинного архіву. Привертає увагу фото ще молодого Андрія Хименка з промовистим підписом: «Сестрі єдиній від брата мороку й снігів. 22.X.53. 5-й день на волі».

Хтось може здивуватися: чому саме сестрі, а не брату чи мамі з батьком адресовано ці артефакти? Та тому, що з великої родини Хименків (10 чоловік!) після Голодомору 1933-го вижили лише двоє: 14-річний Андрій і його молодша сестричка – 11-річна Наталка. Моторошний епізод з тих часів подає автор у своїй біографічній книзі. Спочатку Петрик Янчук, головний герой роману (чиїм прототипом є сам Андрій Хименко), думав, що його сестричку з’їли божевільні від голоду люди! Тому то й подався він з рідної Адамівки (1959-го це село в Чигиринському районі на Черкащині було затоплено водами Кременчуцького водосховища) аж на Кубань. Там зійшовся з юними злочинцями, а згодом пристав до німецького колоніста. Коли більшовицька влада розірвала угоду з німцем і дала йому час на виїзд з країни, той хотів узяти з собою беручкого до праці хлопця. Але владці цього не дозволили...

Андрія Хименка спровадили до дитячої колонії в Ростові-на-Дону. З 1935-го він навчався в Черкаському педінституті, а після першого курсу перевівся до місцевого медтехнікуму. Паралельно працював, аби якось заробити на сяке-таке прожиття. В книзі є епізод, коли хлопець став свідком страшної картини: посеред ночі на цвинтар приїхали машини, завантажені розстріляними людьми, і енкаведисти закопували їх у заздалегідь вириті траншеї.

В 1939-му, отримавши диплом фельдшера, Андрій Хименко вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету. Та закінчити виш не вдалося – юнака призвали до війська і разом з тисячами інших червоноармійців відправили упокорювати Фінляндію.

Парасковія Нечаєва, ініціаторка презентації, в минулому директорка чернівецького музею Володимира Івасюка, зауважує, що радянсько-фінська війна її безпосередніми учасниками в художній формі майже не описана. В кожному разі, їй раніше нічого подібного читати не доводилося. Пані Парасковія наводить цитату з роману «У пазурах вампіра»: «...Під лінією Маннергейма їх (червоноармійців – В.Ц.) косили кулемети так, що із наступаючого батальйону залишилися ледве два взводи відступаючих, яких часом стріляли зі своїх же застав, як дезертирів (...) Годі було второпати, де ти, де фронт, де білофіни...».

- Янчук був важко поранений, - переказує своїми словами подальші події Парасковія Нечаєва, - Якби не друг, що витягнув його з поля бою й поклав у санітарну машину, був би загинув...

У 1943-му, перебуваючи на окупованій території, Андрія Хименка заарештували гестапівці. І хоча з-під варти вдалося втекти, та вже у 1944-му знову отримав (на цей раз від радянської влади) десять років таборів ГУЛАГу і 5 років ушкодження прав. На Півночі потоваришував з Григорієм Кочуром, Дмитром Паламарчуком, Михайлом Івасюком (батьком Володимира Івасюка), Юрієм Шкрумеляком та іншими відомими згодом людьми. Сидів у одній камері з Олександром Солженіциним...

Після звільнення жив у Черкасах, дружив з Василем Симоненком, підтримував тісні зв’язки з табірними побратимами...

На екрані музейного монітора демонструється фрагмент відеофільму 1991-го року «Роман, писаний у сталінських таборах». Подвір’я письменникової садиби у Черкасах. Андрій Химко курить, сидячи у шезлонзі, і неквапливо розмовляє з друзями: письменником і політв’язнем Василем Захарченком і викладачем філософії Віктором Вахнієм (у ті часи очолював Черкаський осередок Руху), а також відповідає на запитання Олександра Марченка, автора фільму.

- ...Я тричі сидів у німецькій тюрмі, - говорить з екрану Андрій Іванович, - тікав... В своїй книзі я хотів провести аналогію між фашистами німецькими і фашистами радянськими...Першу ж книгу про Сірка у мене вилучили ще в Печорі... В таборах знав литовського письменника Коліотіса, митрополита Йосипа Сліпого, митрополита Тернопільського Чернецького, протоотця Снятинського Самойловича, колишнього ректора Харківського університету Сулиму (досить довго жив з ними). Знав 82-річного протоігумена Почаївського монастиря Гордона. Знав багатьох репресованих радянських офіцерів, академіків і членкорів... Знав, дружив і навіть спав на сусідніх нарах з професором Московського університету Василенком... Рік жив разом з гітлерівським послом у румунського короля Михая – він мене вчив французької... У 1958-му купив кусочок хати в Черкасах, закопав рукописи у дворі...

Слухаєш цього дивовижного чоловіка, і не віриться, що жити йому залишається якихось півроку. 1 грудня 1991-го, вже важкохворим, він ще встигне проголосувати за незалежність України, а 18 грудня назавжди відійде у кращий світ... За життя, в 1990-му, він потримає в руках лише одну свою надруковану книгу – «Засвіти» (це перша частина історичної трилогії про козацтво). Друга частина «Між орлами і півмісяцем» вийде 1992-го, а третя «Під Савур-могилою» - 1993-го. І лише в 1995-му Андрія Химка приймуть до Спілки письменників – посмертно. Упродовж усього життя після звільнення з ув’язнення він працював звичайнісіньким скромним бухгалтером...

В ході презентації також брали слово Марія Кочур, невістка Григорія Кочура, яка нині опікується його музеєм в Ірпені, Вікторія Колесник, директорка Музею М.Рильського та інші.

Висловлюємо глибоку вдячність Ларисі Шевченко Shevchenko Larysa за прецікаву розповідь про батька, Парасковія Нечаєва за ініціативу проведення презентації, Марії Кочур за спогади про свого легендарного свекра, працівникам Музей Максима Рильського за організацію заходу і усім присутнім за неймовірну атмосферу вечора!

ВІКТОР ЦІОН

Світлини з презентації – автора.

Чорно-білі фото – з родинного архіву ЛАРИСИ ШЕВЧЕНКО.

P.S. У 2016-му році провулок Пролетарський у Черкасах перейменовано на провулок Андрія Химка.