^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

8 лютого 2020 року

ЛИШЕ У СНАХ ЗАЛИШИВСЯ
КВІТУЧИЙ РІДНИЙ КРАЙ...

8 лютого у Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського відбулась презентація книги Катерини Кузьменко-Лісовенко «Затоплена придніпровська цивілізація». Захід відбувся в рамках Акції пам’яті, вшанування та усвідомлення історії затоплених сіл Київського і Чернігівського Полісся (1958 - 1964 рр.).

Організаторами заходу виступили члени ініціативної групи «Дніпровський Фенікс» (Інна Бессалова) за сприяння Музей Максима Рильського та Чернігівське земляцтво у Києві.

З вітальним словом до присутніх звернулася директорка Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського Вікторія Колесник. Було відзначено, що подібне, ініційоване громадськістю, зібрання є унікальним прикладом самоорганізації та органічним виявом «духовно-культурної екології».

Стіни затишного літературного «Монма́ртру» столиці, де останні 13 років свого життя мешкав та творив видатний український поет і перекладач Максим Рильський, ледве вмістили усіх охочих взяти участь у презентації книги. Усіх їх упродовж кількох годин об’єднувала спільна пам’ять про трагічні сторінки примусового переселення. У музейній вітальні, де проводилася презентація, були присутні як свідки того злочинного затоплення (вони прибули з трьох областей України: Київської, Чернігівської та Черкаської), так і їхні нащадки та багато інших зацікавлених осіб. З особливою увагою аудиторія слухала розповіді уродженців Старосілля, Сваром’я, Старого Глибова, Нового Глибова, Ошиток, Тарасовичів, Бірок, Окунінова, Заваловки та інших сіл. «Здається, що дух самого Максима Тадейовича витає поміж нас», - ділиться враженнями один з присутніх.

Як справедливо зазначив Володимир Гузій, краєзнавець і письменник: «Навіть назви цих сіл, більшість з яких походить ще з дохристиянських часів, — то є жива та справжня історія України. Це місця, де тисячоліттями формувався український культурний генотип, міфоритуал та споконвічні традиції нашого народу». Цей виступ нікого не залишив байдужим...

«Запрошуємо до широкого обговорення книги та утворення спільної громадської платформи для осмислення сучасних культурно-екологічних проблем в Україні», — звернулася до присутніх Інна Бессалова, ініціаторка та водночас модераторка заходу. Пані Інна зазначила, що особисто для неї, як представниці родини із затопленого села Тарасовичі, найдорожчим скарбом з минулого є старовинна ікона Божої Матері, домоткані рушники та вишитий на полотні образ Тараса Шевченка. Тепер це родинні реліквії — пам’ять про пращурів та про затоплене мальовниче село Тарасовичі, в якому ті упродовж багатьох століть мешкали.

В ході презентації була представлена виставка унікальних світлин, мап та книг, що висвітлювали тему затоплення поліських сіл.

Горить свічка пам’яті. А біля неї фрагмент унікальної цеглинки з рідкісним клеймом, яку передали старожили села Старосілля — це невелика частинка зі стіни затопленого храму на честь Святої рівноапостольної княгині Ольги.
На екрані музейного монітору щомиті з’являються все нові і нові світлини «райської землі», як називали присутні свою малу батьківщину — Придніпров’я. Сьогодні це не просто спогади, і не суха статистика, а долі тисяч людей, справжня історія рідної землі... Так і приходять на думку крилаті слова «Доки живе пам’ять про минуле — живемо і ми». Хіба що хочеться додати: «...Доти і ми залишаємося людьми!».

Майже до сліз розчулив присутніх зворушливий виступ Валентини Осипової, відомої дослідниці та хранительки пам’яті, культури та традицій українців, уродженки затопленого села Бірки. Валентина Казимирівна презентувала книгу «Межигір’я — український Ієрусалим», яка нещодавно вийшла.

До самого серця дістали слова Миколи Бабича із затопленого села Тарасовичі, Ольги Глей із Старого Глибова, Ганни Губар із селища Окунінове. До затоплення це були великі селища із 3000-м населенням та безперервною тисячолітньою історією.

За ініціативи представників Чернігівського земляцтва (Катерина Кузьменко-Лісовенко, авторка книги, на жаль, не змогла бути присутньою на заході), Володимира Йовенка, заступника голови Козелецького осередку Чернігівського земляцтва у місті Києві, усім присутнім було подаровано книгу «Затоплена придніпровська цивілізація».

Відомий краєзнавець із Вишгорода Володимир Литвиненко подарував CD-диски із численними світлинами затоплених сіл Київського Полісся «Лише у снах залишився квітучий рідний край». Спеціально до дня презентації книги було підготовлено два великих слайд-фільми із зібраних ним фотоматеріалів неіснуючих нині сіл. Лише за день до презентації, у соціальних мережах, ці фільми зібрали тисячі уподобань та переадресувань.

Також виступила кандидат історичних наук Любов Боса, науковий консультант нашої громадської ініціативи, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім.М.Т.Рильського НАН України.

Ліна Агаркова, режисерка та продюсерка, запропонувала зняти документальний фільм за вже готовими матеріалами, згадала про затоплення сіл на Черкащині (Канівське водосховище).

Інна Бессалова виступила з ініціативою спорудження пам’ятного знаку на березі Київського моря та представила ескіз-проект майбутнього пам’ятника.

Про долю затоплених пам’яток розповіла археологиня Євніка Ліньова. Дослідник з Вишгородщини Григорій Алєксєєнко розповів чотири надзвичайно яскраві та самобутні історії, що походять з цих уже неіснуючих теренів.

Громадський діяч Іван Дутчак звернувся із пропозицією щодо об’єднання усіх громадських сил, закцентувавши на важливості збереження національної пам’яті, як гуманітарного підмурівку сьогодення.

Валерій Петущак, кандидат технічних наук, капітан яхти “Лелітка”, що разом із дружиною Наталією Македон у 1994 - 1998 роках здійснив під українським жовто-блакитним прапором першу навколосвітню подорож, розповів про ту фантастичну духовну та культурну спадщину українців — “людей з берегів Дніпра”, що йому довелося зустріти та зафіксувати.

Інна Бессалова запропонувала долучитися до очолюваного Михайлом Криськом «Зеленого проекту» та в пам’ять про затоплені села Київського Полісся висадити алею молодих дерев із назвами цих населених пунктів.

Керівник київського осередку ГО “Екологічна безпека та охорона” Андрій Чайка звернувся до присутніх з ініціативою щодо об’єднання усіх небайдужих у протидії екологічній катастрофі, яку провокує самЕ існування штучних морів-водосховищ.

Активну участь у дискусії взяли також генерал-лейтенант Михайло Крисько (представник «Європейського форуму миру»), Світлана Чорна (оглядач газети «Голос України»), Богдан Олексюк (редактор часопису «Експедиція XXI»), Тетяна Бабич (професор, зав. відділом наукової біблотеки ім.В.Вернадського НАН України), художник Микола Сиротенко, художниця і поетка Марина Варченко, поетка Ольга Суслова (заступниця головного редактора часопису «Слово Жінки») та інші.

На завершення було зазначено, що ця акція - лише перший крок у відкритті та усвідомленні «Затопленої придніпровської цивілізації» України.

Ми ж будемо і надалі сприяти створенню спільної громадської платформи для осмислення сучасних культурно-екологічних проблем в нашій країні.

Спільна мета об’єднує народ!

Вадим Перегуда,
представник спільноти ГО "ДНІПРОВСЬКИЙ ФЕНІКС"