^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

24 січня 2020 року

УКРАЇНСЬКА BURNS NIGHT У МУЗЕЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

24 січня, напередодні 261-ї річниці від дня народження Роберта Бернза (1759–1796), національного поета Шотландії, в Києві відбувся традиційний захід на вшанування безсмертного барда – Burns Night: в одній з найпоетичніших локацій столиці, Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського, на запрошення директорки музею, Вікторії Колесник, яка з українсько-шотландською гостинністю виконала роль господині свята, зібралися шанувальники Бернза та шотландської культури загалом.

Ганна Дика Hanna Dyka, відома шотландистка, дослідниця творчости Роберта Бернза, співупорядниця двомовної збірки творів Роберта Бернза, авторка статей про переклади Роберта Бернза українською, зосередилась у своєму виступі на міфах, якими оповита постать Бернза, – а ці міфи можна поділити на три групи: 1) міфи, що ґрунтуються на публікаціях; 2) міфи, спричинені людською недбалістю (хтось чув, мовляв, дзвін, та не знає, де він); 3) міфи народні, які живуть у народній пам’яті. Скажімо, Олесь Бабій (1897–1975), український еміґраційний письменник і літературознавець, автор гімну ОУН «Зродились ми великої години», захопився постаттю і творчістю Бернза під час своїх студій у Празі й опублікував про шотландського поета статтю, де йшлося про те, що юний Бернз навчався «в дяка» (напрошується паралель з Шевченком – невипадково дослідники порівнювали Кобзаря і Барда, підкреслюючи народність їхньої поезії). А насправді рівень освіти в Шотландії, навіть у сільській місцевості, стояв дуже високо – і Бернз, син фермера, відвідував школу. До речі, пані Ганна анонсувала появу друком своєї статті, присвяченої Олесеві Бабію та його бернзіані, в «Українській літературній газеті». А ще прочитала проникливу поезію Бернза «Поворот солдата» у перекладі Василя Мисика, співзвучну теперішнім настроям українців, які славлять своїх героїв і чекають їх з війни, та у власному перекладі – знамените Бернзове «Звернення до гаґіса» (національної шотландської страви – овечого шлунку, начиненого лівером, – яка за часів Бернза вважалася стравою бідняків, а нині традиційно подається на Burns Night): «Славен будь своїм видом пишним, // Глава всім стравам духом щирим, // О незрівнянний смаком добрим, // О кендюх, повен тельбухів…».

Ольга Смольницька, письменниця, перекладач, літературознавець, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Музею Максима Рильського Музей Максима Рильського, поділилася з присутніми цікавими та промовистими фактами, які засвідчують світову славу Роберта Бернза, супроводжуючи свій виступ слайд-презентацією: так, за кількістю пам’ятників у світі Бернз поступається лише королеві Вікторії та Христофорові Колумбу (якщо не брати до уваги статуй святих); деякі Бернзові поезії знав напам’ять президент США Авраам Лінкольн; пісня Роберта Бернза «Auld Lang Syne» (у перекладі Миколи Лукаша – «За молоді літа») знана по всьому світі й за популярністю поступається лише загальновідомому «Happy Birthday».

Олена О'Лір, поетеса і перекладач, кандидат філологічних наук, підхопила тему народної пам’яти, порушену Ганною Дикою, а також тему народних балад, до якої звернулась Ольгою Смольницькою, і прочитала свій переклад балади «Лохмейбенський арф’яр» з «Пісенника шотландського Пограниччя» Вальтера Скотта, великого шанувальника Бернза і його колеґи у справі збирання скарбів шотландського пісенно-баладного фольклору. У баладі йдеться про сліпого шотландського арф’яра, який вирішив податися до Англії і вкрасти в Лорда-Зверхника коня – Баского Гнідка, і, за допомогою порад дружини та власної кмітливости, спритности й музичного мистецтва, йому вдається блискуче провести цю «операцію». Напевно, це спільна риса почуття гумору поневолених націй – висміяти тупість, жадібність, лінощі, боягузтво тощо високопоставленого представника панівної нації й водночас піднести до небес кмітливість, майстерність, хоробрість та інші чесноти людини «з народу», представника нації пригнобленої. Цікаво, що, за свідченням Вальтера Скотта, ця балада – хронологічно найпізніша, де згадується арфа як традиційний музичний інструмент шотландського Пограниччя. А ще тут прозирає прадавній кельтський мотив: за легендами, верховний ірландський бог Даґда мав чарівну арфу, на якій міг зіграти і мелодію веселощів, і мелодію сліз, змусивши будь-яку людину сміятися від радощів чи плакати від горя, а ще вмів за допомогою гри на арфі занурити слухачів у магічний сон. Так вчинив і лохмейбенський арф’яр, приспавши своєю музикою всіх, хто слухав його гру в замку Лорда-Зверхника, і прокравшись непоміченим до стайні, де тримали Баского Гнідка.

До розмови долучився й літературознавець проф. Анатолій Ткаченко – втім, віртуально: тези його виступу «До джерел ритмомелодики переспівів Миколи Лукаша» озвучила Ольга Смольницька. Дослідник проаналізував славетні Бернзові поезії «My heart’s in the Highland» та «The Lass That Made The Bed Tae me» (досл. «Дівчина, яка постелила мені постіль») у переспівах Миколи Лукаша – «Моє серце в верховині…» і «Пригода»), простеживши звернення перекладача до українських фольклорних джерел у царині лексики та ритмомелодики. Зрештою, за А. Ткаченком, про це досить детально говорив і сам Лукаш – у розмові з перекладознавцем Мариною Новиковою: «Сам Бернс широко користався з готових формул-кліше народної творчості. Аж ніяк не всі образи, ритми, сюжети в нього індивідуальні. То як передати все це українською, обминаючи той-таки фольклор, але наш. До речі, переспів Лукаша «Моє серце в верховині…» поклали на музику і виконують сестри Тельнюк – у супроводі слайд-шоу зі світлинами карпатських краєвидів. А на Burns Night у Музеї Рильського звучала в супроводі відеокліпа пісня «Піккардійської терції» «Нехай і холод, і вітри…» на слова Бернза в Лукашевому перекладі.

В атмосфері дружнього спілкування, яка панувала в Музеї, присутні читали свої улюблені вірші Бернза в українських перекладах (крім уже згаданих, Віктор Ціон, провідний науковий співробітник Музею, продекламував поезію «Бондарчук» у перекладі Лукаша), гортали перекладні видання Бернзових творів, серед них і антологію перекладів Миколи Лукаша «Від Боккаччо до Аполлінера». Обговорювалася зокрема і тема шотландського національного костюму: як зазначила Ольга Смольницька, що більше кольорів має тартан – картатий малюнок «шотландки», – то знатнішою особою є той, чиє вбрання цей малюнок оздоблює, а письменниця і літературознавець Алла Диба, молодший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, дослідниця творчости Лесі Українки, розповіла, що шотландська хустка з традиційним орнаментом була і в Лесиному ґардеробі. Приділено увагу й темі творчої споріднености національних геніїв Шотландії та України – Бернза і Шевченка, їхньої закорінености у фольклор. Навіть долі їхні – подібні, на що звернув увагу кандидат філологічних наук, доцент КПІ, полоніст Олександр Янішевський. Тож у шотландській культурі є багато близького українського серцю – і навпаки!

Олена О'Лір