^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

14 серпня 2019 року

ВСЬОГО ДВА СЛОВА: «ДЯКУЄМО ВСІМ!»

В Музеї М.Рильського відбулася зустріч з польськими та українськими поетами «Мости: поезія єднає».

Станіслав Шевченко вражає своєю здатністю гуртувати навколо себе прецікавих людей. От і цього разу він привів до голосіївського мануару не просто талановитих поетів, а справжніх унікумів! Один лише Іван Донич чого вартий: і літератор, і художник, і музикант (грає на 32-х інструментах!).

- Поки їду на роботу, - розповідає Іван Костянтинович, - від «Лісової» до Музею в Пирогові – тридцять портретів намалюю! А граю відколи себе пам’ятаю, народився ж бо в багатодітній (14 дітей!) родині військового капельмейстера. Вже з п’ятирічного віку грав у батьковому оркестрі, а шестикласником доводилося і керувати ним, підміняючи татка, і на сільських весіллях підробляти...

Іван Донич по черзі виграє на різноманітних сопілках і диво-свищиках – гості шаленіють від захвату!

Виступ пана Івана відбувся ближче до фіналу заходу, а от розпочинав його неповторний 79-річний Олександр Навроцький, польський письменник, перекладач, видавець і громадський діяч:

- Вибачте, що говоритиму російською. От мої доньки добре володіють українською. І я все розумію, але над розмовною варто ще попрацювати... Як відомо, виступати треба не більше 10-ти хвилин, бо потім тебе не слухатимуть. Тож буду стислим. Окрім 12 поетичних збірок, двох романів і численних перекладів, я написав книги «Хто вбив Імре Надя?» та про сибірський шаманізм. Роблю два поетичних фестивалі. Якось телефонують з ЮНЕСКО: «Ми також до Всесвітніх днів поезії долучаємося. Вам дамо пошану, ви - гроші». 300 учасників з різних країн приїхало! Почали у Варшаві – закінчили у Вільнюсі. Премія від спонсорів – 10000 євро. Іноземцям, що просувають нашу культуру за кордоном – золотий перстень з польським орлом. А ще нагорода співвітчизникам, що, живучи на чужині, пишуть рідною мовою - тижнева поїздка на фестиваль за мій рахунок. Жінки ночують в чоловічому монастирі, чоловіки – в жіночому. І всі задоволені! Своїй дружині Барбарі присвятив 50 віршів. Російською мене не дуже вдало перекладають, тож інколи я сам це роблю. А от українською у Станіслава Шевченка це виходить бездоганно!

Далі пан Станіслав читає власний переклад вірша О.Навроцького «Закохані». А закінчивши, каже:

- Пан Олександр, очоливши 1998-го року журнал «Поезія сьогодні», зробив його найкращим літературним часописом Польщі! Заснувавши видавництво «IbiS», видав більше двадцяти томів перекладів з багатьох мов, упорядкував унікальний тритомник «Польска поезія. Антологія тисячоліття», де на 1800-тах сторінках представлено 275 поетів – від глибокого середньовіччя до наших днів! Сам є блискучим фахівцем з угорської мови, перекладає не лише з неї, а й з багатьох інших...

Далі дійшла черга до неймовірно-драйвової Божени Боба-Диґи. Після закінчення Краківської академії мистецтв вона займалася реставрацією архітектурних пам’яток (відновила понад 300 об’єктів), а паралельно писала вірші, прозу та музику. Виступає з власним інструментальним ансамблем, в складі якого фортепіано, саксофон, акордеон, скрипка і контрабас. До Києва ж приїхала лише з акордеоністом Мацеєм Зімкою.

- Я обожнюю цей інструмент, - каже пані Божена. – Акордеон – машина янголів і дияволів! Разом з фундацією «Арт-форум» я навіть конкурс на ФІЛЬМ ДО АКОРДЕОННОЇ МУЗИКИ (не навпаки) організовувала! От слухайте...

У супроводі акордеоніста Мацея Зімки Божена Боба-Диґа починає співати – і у присутніх від захвату перехоплює дух! Який фантастичний голос! Яка неймовірна енергетика! Ні, це не «Місцеві землетруси» (назва виконуваного твору), а воістину всепланетарні!

А потім слово взяла Тетяна Дейнегіна, переселенка з окупованого Лугунська.

- Я народилася в Сибіру, в Красноярському краї. Коли в 1978-му році прийшла на телебачення – жодного слова українською не знала. Слабошпицький мене денікінкою називав. А вже в 1991-му моя поетична збірка «Останній день самотності» вийшла накладом у 35000 екземплярів! Майже сорок років пропрацювала на луганському телебаченні. В ютубі викладено понад сто моїх програм (в тому числі і про Василя Голобородька). Робила програму і про Григора Тютюнника, та не закінчила – 6 березня 1980-го року він повісився... Війна поламала долю і мені, і моїм дітям, і багатьом інших. Окупація готувалася задовго до 2014-го – вже тоді інформаційний простір опанували відверто антиукраїнські сили...
Тетяна Олександрівна демонструє різного штибу колаборантські видання, серед яких і двоголовоорлиний «Русский мир»...

Далі Теодозія Зарівна, письменниця, сценаристка і театрознавець, розповіла, що в очолюваному нею журналі «Київ» з’являється багато перекладів польських авторів. А ще нагадала, що серед знятих нею документальних фільмів є два, присвячених Рильським: Максиму і Тадею. За це їй глибока вдячність і пошана від усіх «максиміліанів»!

Час зустрічі добігав до кінця, а виступили ще не всі. І тоді, після промови поетеси і перекладачки Ольги Смольницької, з галерки пролунав голос Василя Довжика, письменника, драматурга і актора:

- Ми всі поспішаємо на обід, але я все ж попрошу буквально два слова: «Дякую всім!».

- І дійсно два, - посміхнувся Станіслав Шевченко, прямуючи до виходу...

Віктор Ціон
Світлини автора