Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

«Я ТВІЙ, Я НЕ ВМЕР, Я ЖИВИЙ!..»

55 РОКІВ ТОМУ ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

На давній чорно-білій світлині, датованій червнем 1964-го, ми бачимо Максима Тадейовича в оточенні друзів і колег. Жити йому залишалося якихось півтора місяці. Але навіть виснажений безжальною хворобою він продовжував писати.

Коли у київській «Вечірці» Андрій Малишко опублікував присвяченого другові вірша, Максим Рильський миттєво відреагував, і вже 10 червня у цьому ж виданні з’явилася його поетична відповідь…

Гортаю сторінки пожовклих від часу газет і журналів, датованих другою половиною 1964-го. В «Дніпрі» на смерть Поета відгукнувся власним віршем Володимир Підпалий. Максима Тадейовича вже не було серед живих, але у «Вопросах литературы» виходить його текст, написаний ще в квітні 1964-го…

Під офіційним некрологом ціла шеренга підписів: на початку Микита Хрущов – в кінці Михайло Шолохов. А посередині «заховалися» Дмитро Павличко і Борис Патон - серед усіх підписантів лише вони дожили (дай їм Бог здоров’я!) до сьогоднішнього дня…

З кожним роком все менше залишається тих, хто бачив і чув Максима Тадейовича, але він і сьогодні поміж нас завдяки своїм безсмертним віршам…

Коли на могилі моїй
Зелена затужить трава, —
Читатиме хтось ці пісні,
Нескінчені тихі слова.

І скаже: він жив і горів, —
А що ж зосталось по йому?
Чи він не зогнив, як усі?
Чи ночі розвіяв пітьму?

Читачу! Вглибися у те,
Чим я свою пісню зогрів,
І, може, почуєш ти щось,
Що більше од згуків і слів.

І, може, як птах в вишині,
Побачивши брата свого,
Затужить твій стомлений дух
І кине свій клич до мого!

Побачиш ти в пісні моїй
Луну своїх власних надій...
Читачу! Поглянь, усміхнись:
Я твій, я не вмер, я живий!

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

***
Віктор Ціон