^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

11 липня 2019 року

«ПОТОЙБІЧЧЯ В КОНЦЕПТОСФЕРІ НАРОДНИХ СНОТЛУМАЧЕНЬ»

Саме так називалася лекція Ярини Ставицької, кандидата філологічних наук, молодшого наукового співробітника ІМФЕ ім.М.Рильського, яку всі бажаючі могли почути 11 липня в Голосіївському мануарі.

На лекції йшлося про усну снотлумачну традицію українців кінця ХІХ - початку ХХ ст., досліджену завдяки масштабному етнологічному проекту між Лондонським антропологічним інститутом та Українською академією наук, що був здійснений в 1920-х роках. Очільницею проекту була Катерина Грушевська. Для здійснення свого задуму Катерина Михайлівна обрала Житомир. А саме Волинський науково-дослідний музей, у якому завідувачем відділу етнографії працював Василь Кравченко. Під керівництвом Василя Григоровича було зібрано значний польовий матеріал на території 14-ти районів Житомирщини та 6-ти – Хмельниччини. Частину зібраних матеріалів Катерина Грушевська встигла передати до Лондона, про що є згадка в описі 262-ї колекції Чарльза Селігмана, датована груднем 1925-го року. Надіслано снотлумачний матеріал Українською академією наук, записаний від 50-ти осіб.

На основі цих архівних матеріалів та сучасних польових записів було розглянуто концепт «потойбіччя» в народних оніричних текстах. 

Сприятливі умови для творення оніричних оповідей про віщі сни та про досвід спілкування з померлими створює ситуативний контекст поминального ритуалу. Так проявляється ще одна грань фольклорної комунікативності, що передбачає зв’язок з «іншим світом».

Центральною функцією оніричних наративів про потойбічний світ є комунікативна. Нерідко потойбіччя уявляється аналогічним до світу земного, окремі його образи пов’язані з центральною культурною опозицією життя/смерть.
Фольклорні оніричні оповіді про відвідини потойбіччя нерідко розробляють ті ж мотиви, що й книжні видіння (ходіння Богородиці по муках, ходіння апостола Павла), що дає підстави для висновку про значну залежність таких текстів від писемних джерел.

У снотлумачних оповідях, як і в чарівних казках, «потойбіччя» нерідко розташоване під землею, міфологічною універсалією є й водний шлях як дорога в «інший світ» – звідси й поява човна в снотлумачних текстах про померлих.
Поява мосту в сновидіннях нерідко сигналізує про перетин межі між світами, а інколи повідомляє й про зміну статусу сновидця або тих осіб, що йому приснились. Важливим в оніричних оповідях про «потойбіччя» є образ/мотив дороги («доріженьки»), а також мотив провідника – ним може бути Бог, янгол, сивенький дідусь.

У концептосфері «того світу» спостерігаємо тісну взаємодію двох жанрів усної снотлумачної традиції – усного сонника та оповідей про сни.

Дослідження польових та архівних українських снотлумачних матеріалів дало підстави зробити висновок, що снотлумаченням, як і багатьом іншим культурним текстам, властива кумулятивність, тобто здатність накопичувати та транслювати культурні смисли.

Нагадаємо, що цей захід, як і ряд попередніх, було проведено в межах проекту «Рильські читання».

Ярина Ставицька