^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

24 квітня 2019 року

«ЛЮБЛЮ ВЕСНУ, ТА ХТО ЇЇ НЕ ЛЮБИТЬ...»

24 квітня в Музеї М.Рильського відбувся вже 3-й за ліком шкільний фестиваль «Весна і вірші». Погода на вулиці була теплою і сонячною, тож і рядки поетичні лунали з дитячих вуст піднесено, бадьоро і по-весняному натхненно.

Михайло Приходько, п’ятикласник київської спеціалізованої школи №85, обрав для декламації вірша Володимира Сосюри «Люблю весну» і не прогадав (в результаті журі присудило йому 2 місце):

Люблю весну, та хто її не любить, 
Коли життя цвіте, як пишний сад. 
І, мов у сні, шепочуть листя губи, 
І квіти шлють солодкий аромат...

Це ж друге місце розділила з ним Юлія Ломакіна, учениця 11-го класу школи №36. Вона з неймовірною точністю і артистизмом передала тональність прекрасного вірша Ліни Костенко «Кольорові миші».

Пристрасно і виразно прочитала «Травневу пісню» Максима Рильського Вікторія Петренко, п’ятикласниця школи №108 (в результаті вона посіла 3 місце):

В травні трави молоді,
Ніби хвилі по воді,
Розливаються широко,
Аж радіє наше око.

В травні — праця на полях,
На городах, у садках;
Праця з піснею дзвінкою,
Як сестра живе з сестрою.

Травень кожен трудівник
Зустрічать піснями звик,
Як же нам, трудящих діти,
Не співати, не радіти!

Разом з Вікторією розділила третє місце і Вероніка Харченко, п’ятикласниця школи №132. Для декламації вона також обрала вірша Максима Тадейовича – «Молюсь і вірю».

А от перше місце дісталося 15-річній учениці гімназії №59 ім.О.Бойченка Олександрі Власенко, хоча вона й дещо вийшла за рамки фестивального формату - читала власні твори:

Люба донечко, доню, вставай!
За вікном уже квітень побрів
По туманних гаях і ланах,
По тоненьких стрічках твоїх снів...

Так починається її вірш «Ранок». І хоча улюбленими шкільними предметами Олександри є фізика й хімія, та поезією дівчина захоплюється з дитинства, особливо ж творами улюбленої авторки – Ліни Костенко.

Разом з Олександрою перше місце з віршем «Між іншим» вже згаданої вище неповторної Ліни Василівни розділила й Олена Берегова, учениця 5-го класу школи №85. Її пристрасна декламація заворожила не лише усіх учасників і гостей фестивалю, а й нашого музейного ветерана – клаповухого пса Нерона, на його пам’яті кого лише не було: і заслужених, і народних, і лауреатів-орденоносців...

Фестивальне журі у складі Максима Рильського-онука, музейних науковців Ольги Смольницької і Віктора Ціона, відзначили й інших декламаторів:

Ольгу Демош (школа №36, вірш Тараса Шевченка «Доля»);

Анастасію Дроншкевич (школа №132, вірш Максима Рильського «Люби природу не як символ...»);

Івана Крило (школа №36, вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну»).

Зворушений Максим Георгійович Рильський виступив з полум’яною фінальною промовою:

- Всі учасники читали вірші надзвичайно потужно і натхненно! Я запрошую усіх вас завітати до нас і на традиційне свято «Голосіївська осінь». Саме тоді, у вересні, доспіють яблука і груші, які зараз так розкішно буяють цвітом, і які 60 років тому власноруч висаджував мій дід Максим Тадейович Рильський. Ви скуштуєте цих смачнючих плодів і причаститеся до високої поезії, яка завжди звучала і, впевнений, звучатиме й надалі в цьому дивовижному обійсті. А ще почнете писати вірші – фантастична атмосфера поетового саду не залишить вам іншого вибору! Отож читайте, пишіть і вчіться мудрості у Максима Рильського! 

А далі Максим Георгійович продекламував зовсім не «весняного», а глибоко-філософського «осіннього» дідового вірша:

Запахла осінь в'ялим тютюном, 
Та яблуками, та тонким туманом, — 
І свіжі айстри над піском рум'яним 
Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном, 
На скрипку грає. І пощо ж весна нам, 
Коли ми тихі та дозрілі станем 
І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь, 
І пий холодну, мовчазну глибінь 
На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти 
І, стоптуючи килим золотий, 
Забудь про вежі темної гордині.

Після завершення фестивалю всі продовжили неформальне спілкування в меморіальному саду, за традиційним чаюванням.
Окрема подяка Ірині Більдюг, завідувачці фондами музею, за прекрасну організацію і чітку модерацію заходу.

В.Ц.