^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

13 березня 2019 року

РОСТИСЛАВ СЕМКІВ: «СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ БАЧИВ «ЗОРЯНІ ВІЙНИ»»

Ростислав Семків, як БГ-шний Іван Бодхідхарма, здатен розгледіти дерева там, де інші бачать всього лише банальні стовпи. Тож і в культовій космоопері «Зоряні війни» він прозирає далеко вглиб і тлумачить приховані сенси. Там, де інші сприймають лише діалоги улюблених кіногероїв, Семків чує шерхіт юнгівських архетипів, легіт фройдівських комплексів і вічну музику біблійних сюжетів. І хоча переповідати лекцію пана Ростислава ми не планували, та все ж не змогли перебороти спокуси ознайомити читачів бодай із фрагментом її вступної частини. Чому? Та тому що в ній, окрім іншого, йшлося і про Максима Тадейовича! «Отакої! – здивується дехто. – Де Рильський, а де «Зоряні війни»?! Який тут може бути зв'язок?». Як виявилося, може!

Отож, слово Ростиславу Семківу:

«...Поети в своїй прозорливості бачать дуже далеко і в часі, і в просторі, і навіть набагато-набагато років назад чи вперед - в далеку-далеку галактику. Це я про те, що в Максима Тадейовича є дуже багато речей, які резонують з тим, що ми бачимо в «Зоряних війнах». Ми можемо знайти в нього рядки, читаючи які, складається враження, що він бачив ці фільми і ці події! Вже в його другій збірці «Під осінніми зорями» (1918 р.) є наступне:

Не треба слів і не потрібен сміх,
Лише удар - разючий та короткий...

Чим це не про джедаїв та їхню боротьбу? 
Або, скажімо:

Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі,
Пахне морем і озоном
Від притихлої землі

Причому, тут саме «блискавок шаблі». Те ж і в оригіналі кіноепосу: не «світловий меч», а саме light saber, тобто, власне, шабля! І тому якісь паралелі ми тут цілком можемо знаходити. 

А вірш Рильського «Срібний сокіл» - це ж фактично про корабель Хана Соло «Тисячолітній сокіл»:

Тріпоче сокіл сріблом потемнілим,
Знімаючись у вогку височінь,
І любо впасти на зелену тінь
Натрудженим і наболілим тілом

І тут же ми бачимо дуже лаконічно подане визначення Сили - енергії, яка пронизує Всесвіт:

Зумій же чуть, як переходять соки
Крізь дерево плодюче та високе,
Спізнай, яка у цілім глибина!

Це міг би сказати Йода, гранд-майстер Ордена джедаїв, але це сказав Максим Рильський. 

Або ось тут – я думаю, це про зустріч Хана Соло і Леї:

Стрілчастих брів сліпучі блискавиці,
Жага, що під невинністю таїться,
І першого цілунку перший чар

Дуже багато можемо паралелей знайти. 

А от ці слова міг сказати батько своєму синові – Дарт Вейдер Люку:

Маю жаль я за всім, що плило біля мене й круг мене,
За всіма, що любили мене і кого я любив.
Знай, що в світі найтяжче — це серце носити студене!
Краще вже хай шалене, повите у ніжність і гнів!

Оглянуся назад — ледве видно в туманах стежину,
А прислухаюсь — ледве якісь там ячать голоси...
Милий сину! Коли я цю землю хвилинну покину,—
Мій недоспів візьми і, як пісню, його понеси!

А ці рядки можуть бути загальним епіграфом до цілого епосу:

Ні, ні! Прийдешнє — не казарма,
Не цементовий коридор!
Сіяє в небі нам недарма
Золотоокий метеор.

Я думаю, це опис того моменту (в 4-ій або 6-ій частині), коли повстанці підривають силову станцію Імперії, і це дає якусь паралель до всього цього епосу.

А ось тут передано настрій Люка Скайвокера, який віддалився від усіх і усамітнився:

В високій келії, самотно-таємничій,
Де тіні вічнії спинились у кутках,
Сиджу за книгою. Ніхто мене не кличе,
І до людей давно уже згубив я шлях...

7-ма частина:

Рядами гордими, проречисто-німими
Стоять кругом книжки, нетлінні, мов краса,
Як мисль, як ідеал. Хто розмовляє з ними,
Для того все ясне: земля і небеса.

Ну, і на завершення, ілюстрація до 8-ї частини, коли Люка обстрілює Кайло Рен:

Але на мідному майдані,
Де слід огню і тіні бур,
Сіяє в віщому тумані
Симфонія мускулатур.

Як на мене, дуже багато паралелей там, де ми не чекали. Тобто якісь стани, які переживали персонажі «Зоряних воєн», або які переживав Джордж Лукас, який усе це придумав, і його численні співавтори і співрежисери – так чи інакше, їх вловлює поет, і ми можемо бачити, наскільки багато між ними подібного...»

До речі, одна з гостей заходу, що відбувся 7 березня в Музеї М.Рильського, фільмувала лекцію Ростислава Семківа ««Зоряні війни» в контексті постколоніальних студій». Так що, можливо, незабаром відеозапис з’явиться і у відкритому доступі.

Віктор Ціон