^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

22 листопада 2018 року

POLAKIEM JESTEM!

22 листопада в нашому музеї відбувся літературно-музичний вечір, присвячений 100-річчю відновлення незалежності Польщі.

Важко не погодитися с присутнім на заході Романом Маловським, головою польського товариства «Згода» ім. Мар’яна Маловського, який сказав:

- Аналогічний ювілей могла б відзначати й Україна, якби не такі діячі як Винниченко, що стверджував: «Україна буде або соціалістична, або ніяка!». На жаль, не було в нас свого Пілсудського, який вчасно зміг вискочити з «червоного трамваю» на зупинці «Незалежність».

Роман Мар’янович з біло-червоною стрічкою на рукаві, під якою можна було розгледіти шеврона у вигляді американського прапора, говорив польською. А от Емілія Ясюк, радниця з питань науково-освітньої співпраці Польського посольства, - вишуканою українською. Вона вибачилася за запізнення, бо не відразу знайшла дорогу до Музею...

- Багато хто з водіїв, - тихенько коментує пані радницю Максим Рильський-онук, - проскакують провулок, що веде з Доброго шляху на вулицю Рильського. Зрештою й сам бере слово:

- Дід ще за Сталіна отримав державну премію за переклад «Пана Тадеуша» Міцкевича...

- В радянські часи її за переклади вручали лише двічі, - додає Вікторія Колесник, директорка Музею М.Рильського...

- ...Але до кінця життя, - продовжує Максим Георгійович, - вносив туди корективи. Це було щось схоже на хворобу – постійно вдосконалювати текст, який самі ж поляки вважали бездоганним! А ще дід перекладав Юліуша Словацького, Юліана Тувіма... Чому б не видати ці переклади окремою книжкою, адже вони упродовж багатьох десятиліть не перевидавалися? Може, й польська громада долучиться? Бо в нас 125-річний ювілей Максима Тадейовича припадає на 2020-й рік. А 2019-го вибори. Боюсь, що новій владі (все може статися) буде не до ювілеїв...

А тим часом Людмила Марцевич, народна артистка України і професорка Київської консерваторії, починає виконувати твори Кароля Шимановського і Фредеріка Шопена. В перерві між грою зауважує, що старенький шредерівський рояль потребує настройки. Далі разом зі своїм вихованцем, флейтистом Данилом Сибіром, виконує фрагмент з опери Кристофа Віллібальда Глюка «Орфей і Еврідіка» та відому композицію Мирослава Скорика...

- Яке відношення Глюк і Скорик, - шепче Роман Маловський, - мають до 100-річчя відновлення незалежності Польщі? А далі звертається до Людмили Леонідівни:

- Czy pani pianistka mogłaby zagrać hymn Polski?

- Без підготовки не зможу, - відповідає пані Людмила. І додає, - А чи могли б Ви прочитати нам одного з віршів Юліуша Словацького?

Пан Маловський не зміг. А от Ольга Смольницька тут таки продекламувала «Мій заповіт» Словацького в українському перекладі Рильського. А також вірша «Nie bierz imienia bólu nadaremno» Леопольда Стаффа в оригіналі і у власному перекладі. А Ольга Карачарова з піднесенням прочитала «Polakiem jestem!» Зигмунта Левицького.

В ході вечора виступали й інші промовці: заступник голови Спілки письменників України Олександр Гордон, полоніст Олег Крисін та інші...

P.S. Коли позували для колективної світлини, пані радниця дорікнула фотографам:
- Знімати треба не всім разом, а по черзі. Бо гарно виходиш лише там, де дивишся в об’єктив...

- А ще краще взагалі не позувати, - парирував Максим Рильський-онук.

Віон Ціон