^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

7 листопада 2018 року

МАРИНА ВАРЧЕНКО: «ПОПАДАЮ В КОЛІР З ПЕРШОГО РАЗУ. НАВІТЬ НЕ РОЗУМІЮ, ЯК У МЕНЕ ФАРБИ ЗМІШУЮТЬСЯ...»

7 листопада в Музеї М.Рильського відбулася подвійна презентація: живописних робіт художниці Марини Варченко і неземної музики Vimana Takkar.

Марина Варченко, технолог за освітою, почала малювати всього чотири роки тому - і за цей короткий час її картини розлетілися по всьому світу: їх можна знайти в приватних колекціях Канади, Греції, США... Одну з робіт («Маки») придбав навіть посол Ізраїлю в Україні.

- Художньої освіти не маю, - розповідає про себе пані Марина, - та завжди попадаю в колір з першого разу. Навіть не розумію, як у мене фарби змішуються. Це просто дар! Він є у кожного, головне – вивільнити його. Пишу з величезним задоволенням. Це неймовірне щастя – займатися тим, що любиш! Люди це відчувають в моїх роботах. У мене картини в черзі стоять, маю задумок на п’ять виставок! Спочатку малюю фон, а вже потім продряпую на фарбі те, що треба малювати. Зазвичай пишу з уяви. Люблю чисті, яскраві барви. Може тому малюю вдень або вранці – мені конче необхідне сонячне світло. При вечірньому освітленні не можу малювати. Постійно щось вигадую, вдосконалюю... Спочатку, як і всі, користувалася розчинниками, від яких у мене нігті злізали – про манікюр і думати не могла. А зараз пишу лише на льняній олії. Більшість художників навіть не здогадуються, що так можна... Люблю використовувати пастозну техніку. Виробила свій особистий мазок і власну манеру малювання. Люблю, коли квіти намальовані густо, пастозно. Дітки підходять і торкаються своїми рученятами до пелюсток і нерівностей, які утворюються, коли наносиш фарбу мастихіном (спеціальною лопаточкою). Один хлопчик, розглядаючи мою роботу, запитав: «А як це Ви мене в картину посадили?!». До речі, я веду студію для діток...

- Вперше бачу, - захоплено звертається до Марини Варченко один з учасників презентації, - щоб зображення на полотні продовжувалося на рамі! Це також Ваша ідея?

- Так. Адже трапляється, що картина не приймає рами, їй душно в ній! Тоді я купую необроблену раму, попередньо готую її і лише потім завершую розпочате – домальовую вже на ній. А деякі картини взагалі не хочуть рам!.. 

- Неймовірно, - вигукує хтось із присутніх, - це справжній вихід за рамки, за стереотипи!

- Щастя, - бере слово поет Олександр Вольний, - це коли ти виправдовуєш задуми Бога. Марині це вдається, й тому вона по-справжньому щаслива. Я називаю її «іконописцем душі». Кожна людина – геній від Природи. Дай Бог кожному знайти своє істинне покликання!

Далі пан Олександр читає власного вірша.

Зауважимо, що презентація відбувалася в дивовижному музичному супроводі Vimana Takkar у складі Євгена Шевського і Олексія Мазуріна. Вімана – зе такий екзотичний пелюстковий барабан. Неймовірно, але ці диво-інструменти зроблені руками самого музиканта – Євгена Шевського. Йому, як і Марині Варченко, пощастило знайти власне покликання.

- Упродовж п’яти років, - розповідає Євген Шевський, - я роблю такі інструменти. А до цього працював кухарем в тайському ресторані. Якось у Карпатах почув звучання цього інструменту і зрозумів: це -МОЄ. А згодом випадково познайомився з чоловіком, який вмів робити вімани. Він став моїм учителем. Я їздив по металобазах в пошуках використаних газових балонів – саме з них робив свої інструменти. Штук чотириста балонів перерізав! Це справжня містерія, коли з купи металобрухту народжується таке диво! Болгарка стала ніби продовженням моєї руки. Бувало, за 2-3 дні робив по 12 інструментів! Працював, забувши про сон, їжу і все на світі! Кожна з цих віман не схожа на іншу – має власне звучання, арабські, кельтські, японські строї... Схожі барабани, але дерев’яні, ще 3 тисячі років тому майстрували у Африці.

Олександ Вольний підходить до музикантів і просить дозволу спробувати зіграти. Отримавши ствердну відповідь, бере в руки палички. До віман підтягуються й інші учасники, не втримався і я:

- А гаму на ній можна зіграти? – цікавлюся.

- Запросто, - віповідає пан Євген, - і легесенько вистукує гаму до-мажор...

А потім презентація продовжилася у веранді: за чаюванням-кавуванням і теплими задушевними розмовами...

Віктор Ціон

P.S. Нагадуємо, що виставка картин Марини Варченко триватиме до кінця листопаду. 
Ласкаво просимо до нашого Музею!