^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

21 вересня 2018 року

«ГОЛОСІЇВСЬКА ОСІНЬ» РОЗПРАВИЛА КРИЛА...

Цьогорічний фестиваль української поезії «Голосіївська осінь», що відбувся 21 вересня в Музеї М.Рильського, порадував гостей і учасників по-літньому теплою погодою і традиційною майже родинною атмосферою.

Відкрила захід Вікторія Колесник, очільниця музею. В своєму виступі вона нагадала присутнім про історію фестивалю, про незабутні імена великих українських поетів, з ним пов’язані...

Все менше залишається людей, які ще пам’ятають живого Максима Тадейовича. Тим цінніші їхні спогади про нього.

Максим Георгійович Рильський, онук поета, показує рукою в напрямку старої черешні, що росте на краю меморіального саду:

- Отам, під забором, стояв катер, в кабіні якого я малим полюбляв гратися. Дід користувався ним нечасто, мандрував зазвичай автівкою... А заходив до будинку не з центрального входу, а з бокового. Зараз ці двері ведуть до бібліотеки, а в 50-60-ті роки там була кухня, де господарювала тьотя Ксеня. Ароматні запахи її страв, ніби магнітом, притягували домашніх... А якраз навпроти тераси, де нині рвуться в небеса смереки, росла розлога вишня. 24 липня 1964-го року, посеред ночі, на її гілку злетіла якась велика птаха і моторошним зойком розбудила усіх мешканців Голосіївської оселі. Дідове тіло було ще теплим...

- Я був на похоронах Максима Тадейовича, - пригадує професор Михайло Наєнко. – Його поховали на центральній алеї Байкового кладовища, з військовою пошаною і рушничним салютом...

А ще згадав своїх однокурсників Людмилу Зінчук, Неонілу Підпалу, Галину Касич, Івана Іллєнка, дещо молодшу Людмилу Таран, які працювали у щойноствореному (1966-го року) Музеї М.Рильського, готували його першу експозицію... Потім Михайло Кузьмович представив молодих поетів з літературної студії ім.М.Рильського, що діє при Шевченковому університеті (керівник Мар’яна Шаповал).

Виступали на фестивалі й поети з інших студій: творчого об’єднання Sevama /Яблуко (керівник Оксана Яблонська), Кабінету молодого автора при НСПУ (керівник Богдана Гайворонська), лауреати поетичного вернісажу «Троянди й виноград»...

Власні пісні виконували Володимир Каверін, Сергій Льовін і представниця клубу бардівської пісні «Дім» Ганна Калита.

В ході фестивалю звучала українська автентика від фольклорного ансамблю «Червона калина» (керівник Людмила Сабадаш) з села Романівка Попільнянського району Житомирської області. А директор тамтешнього Музею-садиби родини Рильських Ігор Бородавка подарував Максимові Георгійовичу і Анатолію Петровичу Рильським розкішний романівський коровай.

- Коли мене запитували, - зауважив пан Ігор, - чому буклет літературно-мистецького свята «Романівська весна» жовтого кольору, - я відповідав: «Тому що таким чином ми передаємо естафету від «Романівської весни» до «Голосіївської осені»»...

Буквально заворожив присутніх своїм музично-поетично-живописним перформансом «Сонети чи Сонати. У пошуках трансцендентних співзвуч» Андрій Дубій, доцент Національної музичної академії ім.П.Чайковського.

Оксана Яблонська, професорка кафедри мікробіології, вірусології та біотехнології Національного університету біоресурсів та природокористування не лише читала власні вірші, а й подарувала музеєві книгу свого батька, члена-кореспондента Національної академії аграрних наук, доктора біологічних наук Валентина Яблонського «Епікриз (з пережитого і незабутого)». А ще принесла цілий кошик смачнющих яблук, якими пригощалися учасники фестивалю.

Книгу власних поезій «Вдень і вночі» подарував музеєві письменник і громадський діяч Роман Кухарук.

Буклет Центру літературної творчості (випуск №1, 2017 – 2018 н.р.), що діє при Інституті філології КНУ ім.Т.Шевченка, презентував його директор, професор Михайло Наєнко.

А його студентка Юлія Кузьменко (до речі, не лише поет, а й чудовий фотограф) прочитала дуже осіннього вірша:

Постій, постій...
Поступово пустіє корпус.
Жолуді падають, б'ють по стіні -
Трісь!

Вересень квітам
Показує жовті фокуси...

/.../
Чи побачиш себе ти сивим?
Скільки літ тобі?
Скільки осеней?
А ти встиг,
Коли так відчайдушно просили,
Привітатися, зайве спитати, як справи?
Напекти млинців, посадити кущ іпомеї,
Прочитати «Улісс», додати лимону до кави,
Реготати з дитиною, заночувати в музеї?
Про кохання - не тільки віршем чи піснею -
Встиг?
Поспіши, хутчіш! Бо кохання - не гріх!

І забудь про потім. Немає «потім».
Познімай усі маски. На той світ із лицем не пускають.
Пригадай свої крила. Людино, що ти колись любила?...

Віктор Ціон