^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

16 серпня 2018 року

КОСТЯНТИН ПАУСТОВСЬКИЙ: «МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ, ЯК ІСТИННИЙ УКРАЇНЕЦЬ, НЕ ЗМІГ МЕНІ ВИБАЧИТИ МОГО СТАВЛЕННЯ ДО ГАЙДАМАКІВ...»

16 серпня в Музеї М.Рильського з лекцією «Паустовський – Рильський: кияни, друзі... вороги?» виступив Валерій Дружбинський, який в середині 1960-х років працював літературним секретарем Костянтина Паустовського.

А порекомендував молодого власкора «Известий» по півдню України В.Дружбинського видатному російському письменнику Олексій Аджубей, головний редактор цієї найтиражнішої в тодішньому СРСР газети. Про нього в ті часи жартували: «Не имей сто друзей, а женись, как Аджубей». Справа в тім, що дружиною Олексія Івановича була Рада Хрущова – донька всемогутнього очільника Радянського Союзу Микити Хрущова. Хворий на астму Паустовський був змушений подовгу лікуватися (а отже мешкати) в Ялті, отож з подачі Аджубея Дружбинський став кримським літсекретарем письменника. При цьому за Валерієм Івановичем зберігалася ставка власкора «Известий».

Найцікавіше з почутого на лекції В.Дружбинського пропонуємо вашій увазі.

В 1937-му Максим Рильський запропонував Костянтину Паустовському написати біографічну повість про Тараса Шевченка. Костянтин Георгійович пристав на цю пропозицію, і в 1939-му році, до 125-річчя великого Кобзаря, книга вийшла друком. З цього приводу газета «Правда» написала «о всплесках украинского национализма у русского писателя Паустовского».

До речі, над повістю «Тарас Шевченко» Паустовський працював у Ірпінському будинку творчості. Поруч - дача Рильського. Літератори частенько спілкувалися, рибалили, разом ходили на полювання... Максим Тадейович присвятив Костянтину Георгійовичу  свого вірша. Навіть на фронт Паустовського проводжав не хто інший, як Рильський. Разом з Яновським. Тож розрив стосунків з товаришем Костянтин Георгійович переживав болісно...

НАША ДОВІДКА:

29 жовтня 1960-го року в московській «Литературной газете» за підписом М.Рильського було опубліковане «Открытое письмо К.Г.Паустовскому». Окрім іншого, Максим Тадейович звинувачував Костянтина Георгійовича в тому, що той у своїх опублікованих спогадах дозволяв собі вислови, які ображають національну гідність українців. Щоб скласти хоч приблизну уяву про зміст цього листа, наведемо один його фрагмент мовою оригіналу:

«…Не очень осмотрительные мысли высказаны Вами и об украинском языке:

«Петлюра привез с собой так называемый галицийский язык – довольно тяжеловесный и полный заимствований из соседних языков. И блестящий, действительно жемчужный, как зубы задорных молодиц, острый, поющий, народный язык Украины отступил перед новым пришельцем в далекие шевченковские хаты и в тихие деревенские левады».

Минуя некоторое свое смущение по поводу термина «шевченковские хаты», позволю себе заметить, что на «тяжеловесном галицийском языке» (разумеется, лингвистика такого языка не знает) писали, в силу исторических обстоятельств, Иван Франко и Василь Стефаник. Что же касается украинского языка вообще, то вольно автору «Повести о жизни» знать только язык «задорных молодиц» – очевидно, киевских молочниц – и оставлять без внимания, что это язык великого народа, язык чудесной литературы, представленной до Октября именами Котляревского, Квитки, Шевченко, Марко Вовчка, Панаса Мирного, Леси Украинки, Коцюбинского, язык замечательных народных дум и песен, вызывавших восхищение Пушкина, Гоголя, Добролюбова, Горького, Луначарского…

…Зачем же Вы позволили себе, основываясь исключительно на зыбких воспоминаниях детства и «туманной юности», высказывания о деятелях украинской культуры и о языке украинского народа, которые иначе, как оскорбление, не могут быть восприняты?».

А вже 3 листопада в цій же газеті за підписом К.Паустовського було опубліковано «Ответ М.Т.Рыльському». Завершувався він так:

«…И, наконец, последнее обвинение – в неосмотрительных мыслях об украинском языке.

Я вырос на Украине. Мои родные со стороны отца говорили только по-украински. С детства я полюбил певучий, гибкий, легкий, бесконечно богатый образами и интонациями украинский язык. Другого языка я не знал. Но во времена Петлюры газеты на Украине начали печататься на так называемом «галицийском» языке. Во всяком случае его так тогда называли. Он был сложен, тяжел, неблагозвучен, включал много иностранных слов. Естественно, что я не мог полюбить этот язык. Я весь еще жил в поэтической власти народного языка – того, каким писали Шевченко, Леся Украинка и многие другие писатели…

…Могу окончить свой ответ Вашими же словами: «Все это очень грустно», Максим Тадеевич.

Вместо живого обмена мыслями и взаимного понимания, как это и должно быть между писателями, Вы решили поссорить меня с украинским читателем. Мне почему-то кажется, что это Вам не удастся. Я же надеюсь, что в будущем я еще напишу о пленительной и великой стране – Украине и ее народе со всей силой, на какую способен».

***

- Максим Рыльский, - цитує Костянтина Паустовського Валерій Дружбинський, - как истинный украинец, не смог мне простить моего отношения к гайдамакам. Я ведь писал о том, что видел...

Паустовський неодноразово намагався порозумітися з Рильським, але...

- Сколько я ему не звонил, - продовжує цитувати Костянтина Георгійовича Дружбинський, - он ни разу не подошел к телефону.

Ба більше, щоб залагодити непорозуміння, Паустовський залучав до посередництва з Рильським своїх близьких друзів Віктора Некрасова і Костянтина Федіна (яких Максим Тадейович щиро поважав), але й це не допомогло. Костянтин Георгійович дуже переживав, що йому так і не вдалося попрощатися зі своїм товаришем, навіть коли той помирав від важкої недуги...

- Костянтин Георгійович, - пригадує Валерій Дружбинський, - часто розповідав про Максима Тадейовича, особливо ж йому подобалися жарти й дотепи, на які був щедрий український поет. Ось деякі з них:

«В 1957-му на пленум Спілки письменників України з Москви приїхав перший секретар Спілки письменників СРСР, кандидат у члени ЦК, депутат Верховної Ради, лауреат Сталінських премій Олексій Сурков. Він у своєму виступі грубо й рішуче критикував багатьох українських письменників і поетів. Потім його запросили до накритого столу. Сурков запитав Рильського тихо: «Максиме, а де тут можна у вас?..». Рильський широким жестом окреслив велике коло: «Вам, Олексію Олександровичу, — скрізь…»

***

«Як вам сподобалися мої вірші? — звернувся до Рильського поет-початківець. — Знаєте, — відповів Максим Тадейович, — у вас є два вірші, яких не змогли б написати ні Шевченко, ні Пушкін. — Ви мені лестите! Які ж? — Один про примус, другий про соцзмагання».

***

А от стосовно епіграми, яку Максим Рильський нібито присвятив Павлу Тичині, у нас є певні сумніви. Важко повірити, що вона належить перу Максима Тадейовича. І стиль не його, і не притаманна Рильському брутальна жорстокість... Та якби й присвячував він епіграму Тичині, то, вірогідно, написав би її українською.

Зрештою, судіть самі - ось вона:

Ой, Павло Тычина!

Ты – почти профессор.

Пишешь ты как Пушкин,

Жаль, что нет Дантеса!

***

В ході лекції Валерій Іванович подарував музеєві дві свої книги: «О Паустовском» і «Писатели шутят».

В обговоренні почутого взяли участь Вікторія Колесник, директорка Музею М.Рильського, Тамара Мікула, представниця родини Рильських, києвознавець Алла Бондаренко та інші.

Віктор Ціон,

провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею М.Рильського