^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

4 серпня 2018 року

БАРДИ І БАРДЕСИ, ПОЕТИ Й ПОЕТЕСИ

були в центрі уваги VIII-го фестивалю «Відкриті небеса», що відбувся 4 серпня в затишному дворику Музею М.Рильського. І саме їм, своїм колегам по пісенно-поетичному цеху, присвятив свою нову баладу Олег Король. Її назву використано для заголовка цього допису.

А невдовзі після початку здавалося, що несподіваний дощ таки втрутиться в плани організаторів і дещо скоригує попередній сценарій заходу. Та дощ скінчився так само раптово, як і почався. І не стільки намочив, скільки налякав. А може й сам злякався присутньої на фестивалі Наталки Діденко – нашого всенародно-улюбленого синоптика-гонихмарника)) Чи просто посоромився стати на заваді натхненним виступам Валі Заха-Бури і Володимира Пироженка, Тетяни Шептицької і Антона Казановського, Олени Задорожної і Віктора Нестерука, Лілії Батюк-Нечипоренко і Володимира Осипенка, Оксани Шафаревич і Анатолія Рибіна, Наталки Нагодинської і Миколи Годунка, Ольги Пошуруєвої і Кирила Булкіна... 
До речі, пан Кирило нещодавно записав диск пісень на вірші Редьярда Кіплінга, які сам же і переклав українською. Такий ось «неокласичний» пасаж. А Ольга Смольницька прочитала вірша, який так і називається - «Сучасним неоклясикам». І це ще не все, адже естафету підхопив Сергій Льовін, виконавши дві власні пісні на вірші неокласика Максима Рильського («Не бійся смутку, що пливе з великої любові...» та «Молюсь і вірю»), а за ним Володимир Каверін і Дмитро Долгов, запропонувавши присутнім власні музичні версії відомого поетичного хіта Максима Тадейовича «Яблука доспіли, яблука червоні!». У пана Дмитра вона видалася досить несподіваною – запросто могла б використовуватися як стройова пісня у війську...
А ще яблуками з Поетового саду пригощалися-причащалися учасники і гості. Олег Король (той самий, про якого ведуча і співорганізаторка заходу Оксана Яблонська-Севама сказала: «Не кожен фестиваль має свого короля») зауважив:
- Таке відчуття, що Максим Тадейович спостерігає за нами з небес, які таки дійсно сьогодні відкриті...
А потім згадав Івана Драча, який нещодавно відійшов у засвіти. І виконав пісню «Матері від блудного сина» на слова незабутнього Івана Федоровича. 
Вдала музика дарує текстові друге дихання і навіть продовжує його життя. «Вірші, водою писані…» буковинської поетеси Іванки Стеф’юк завдяки Володимирові Каверіну стали піснею і заграли новими барвами... 
Справжнім відкриттям цьогорічного фестивалю стала для мене надпотужна поезія Тані-Марії Литвинюк:

Вона так обирає слова, ніби сукню весільну, 
ніби кадри із фільму минає пора потрясінь. 
Бог посіяв людей їй – і люди пустили коріння; 
ніч окреслила лінії тінями від ліхтарів. 
Їй під шкірою стукає дощ, бережи її, Господи. 
Обіймай її тілом найкращого з чоловіків. 
Хай їй буде спокійно дивитись в обличчя кожному, 
хто стоятиме близько і буде для неї близьким. 
Бережи її вірою, Господи. Ти ж по вірі. 
Ти ж привів її в світ цей не тільки задля провидінь.
Вона з крові і плоті. І в неї тривога осіння.
Що не день – то тривога. То як же їй з цим усім?
Огортай її спокоєм, Господи. Дай їй спокій. 
Будь їй небом високим і сонцем єдиним для всіх.
Бережи її, Боже, від бід і людей жорстоких.
І нехай її слово буде словом Твоїм.

Після закінчення виступу пані Таня-Марія передала збірку своїх віршів «Містами» для аукціону, на якому збиралися кошти на лікування Нелі Франчук, авторки-виконавиці співаної поезії. Свої книжки та диски передавали для цієї мети й інші учасники. А поет Олег Короташ виставив на аукціон маскувальний одяг для снайпера. Упродовж трьох років пан Олег не писав поезій – захищав Вітчизну на сході, воював у складі ДУК «Правий сектор». Прочитаний ним на фестивалі вірш – з розряду тих, що перевертають свідомість:

Ми стільки з тобою випили, що істина не у вині.
Від революцій багато галасу; мовчання здіймає куряву. 
Найуспішніші у кар’єрі поети сиділи в тюрмі, 
а ми сидимо у Львові, налили водяру, 
запиваємо вірші соком. Часом мовчимо сумні;
часом веселі з дівчам, що прогулює пару.

Ми приймали життя в усій красі, в усій величі дна 
та убогості слави… На Сході – з ребер у полі
ворон визбирує трохи м’яса, та й у нас смачна
підчеревина на столі; подай, птахо, солі.
Допоки життя букв насипає і допоки одна 
жінка на двох, мов чарка для алкоголю.

Випити б з Богом. Та де Бог? 
Живемо у лісі імітаторів, проголошених богами. 
У нашому літочисленні не похмільний Франко
з Шевченком перевернули Україну догори ногами. 
Господь перевернув! І якийсь дивний борг
за суїцид Ісуса сплачують християни.

Найкраща у світі правда – та, що мовчить. 
Найкраща у світі подруга – розстеляє спальник. 
Найкраще у світі щастя – триває мить. 
Найкраща у світі поезія – це печально 
над окупованим полем летить
джміль, неначе бомбардувальник.

Едуард Драч, співорганізатор фестивалю, виконав кілька давніх псальм. А ще пригадав, як свого часу упродовж літа кобзарював в одному з українських монастирів. Щодня сідав під церковною крамничкою і грав-співав. Щоб відчути, що таке хліб кобзарський. Чим не духовна практика?

Зовсім іншою енергією був заряджений феєричний виступ Антонія Мельника, учасника львівського гурту «Хрущі». Коли він виконував пісню «Дядьку, візьміть нас у поїзд!», присвячену Укрзалізниці, то важко було всидіти на місці – навіть найсолідніші глядачі мимоволі починали пританцьовувати!

На завершення заходу Оксана Яблонська-Севама відзначила фотографів, які працювали на фестивалі (їм вручили спеціальні олівці для чищення фотолінз).

Прекрасне свято подарували киянам і гостям столиці організатори «Відкритих небес» і працівники Музею М.Рильського. 
Щира подяка і доземний уклін їм!

***

Була вже ніч, коли я повертався додому. На березі Горіхуватського ставка, що неподалік Музею і Голосіївської площі, невгамовні митці дочитували, доспівували і догравали те, чого не встигли вдень. Їм аплодували випадкові перехожі й закохані пари, що пропливали в романтичних човнах зовсім поруч. 
Фестиваль не закінчився – він продовжував жити. 
The show must go on!

Віктор Ціон

P.S. Окрема подяка Романові Власюку, художнику, фотографу і прекрасній людині за допомогу й неоціненні консультації.