^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

25 травня 2018 року

НАТАЛЯ ТИСОВСЬКА: «ЧИ ЗМОЖЕ МАШИНА ЗАМІНИТИ ПЕРЕКЛАДАЧА?»

У нашому Музеї триває плідна серія заходів «Рильські читання. Перекладацькі студії». Зокрема, останні події присвячені англомовній літературі. 25 травня у форматі цих студій виступила Наталя Тисовська – перекладачка, письменниця, редакторка. Тема лекції заінтригувала слухачів: «Чи зможе машина замінити перекладача? (Художній переклад)».

Справді, актуально – адже останнім часом точаться дискусії, присвячені питанню: чи зможе комп’ютер стати досконалішим, ніж людина, у царині красного письменства або перекладу? Скільки вже обговорено про Google Translate, PROMT та інших «помічників», проте школа справжнього – а не машинного – художнього перекладу ще тримається в українській традиції, і варто говорити про справжніх сумлінних майстрів слова, до яких належить наша гостя. Але спочатку – докладніше про неї. 
Пані Наталя – різнобічна особистість. По-перше, перекладачка поезії і прози різних жанрів, від класики («Робінзон Крузо» Данієля Дефо, «Над зозулиним гніздом» Кена Кізі тощо) до сучасності. Ці переклади відзначаються чудовим стилем, відповідністю оригіналу, цікавими знахідками і тому легко читаються – отже, варто казати про конкурентоспроможну українську традицію. Перекладачка має талант і хорошу школу – недарма закінчила романо-германську філологію в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Також Наталя Тисовська – письменниця, авторка гостросюжетних романів, дуже цікавих і незвичайних, з-поміж яких можна назвати «Соло для комп’ютера», «Останній шаман», «Укус огняного змія», «Три таємниці Великого озера», «Київські канікули». Ці книги написані соковитою українською мовою, з блискучим гумором, вони піднімають гострі питання. Тому не дивно, що 2011 р. пані Тисовська отримала другу премію літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Роман» – за твір «Три таємниці Великого озера», детективну історію на українському та канадському матеріалі. Багато чого письменниця бере з власного різноманітного досвіду – адже вона, зокрема, стала магістром в Університеті Лейкгед (Канада), спеціалізуючись на канадській літературі, яка прецікава, але досі не має широкої слави у світі. 
Як преамбулу до своєї лекції Наталя Тисовська згадала роман «Соло для комп’ютера», у якому інтрига закручена навколо квантового комп’ютера. Річ у тім, що вчені не полишають надій створити комп’ютер, здатний замінити людське мислення, й розвивають паралельно два напрямки – біокомп’ютер і квантовий комп’ютер.
Матеріал для свого виступу гостя взяла з перекладів серії фантастичних книг Джорджа Р.Р. Мартіна – знаменитої «Пісні льоду й полум’я», відомої ще й завдяки екранізаціям. Було піднято цікаве питання: чому в назві «лід», а не «крига» (бо так називається меч, який відіграє в сазі велику роль, а «меч» в українській мові – чоловічого роду), або що взагалі означає «меч» у лицарській культурі.
А як відтворити алітерації, якими буквально рясніють романи Джорджа Мартіна? Англійська мова дуже сприяє такому прийому, але під час перекладу доводиться відтворювати не лише форму, але й зміст. Є в цього автора й інші нюанси. Наприклад, уживши в одній частині серії вдалий вислів або назву, він у наступній частині її розвиває. Наприкінці першої книги побіжно згадуються «wights» (дослівно «істоти»), а в наступних стає зрозуміло, що автор цим словом називає повсталих мерців. Фонетично слово співзвучне з «white» («білий»). Автор грає на співзвучності «white walkers» і «wights». Щоб зберегти алітерацію, перекладачка відтворила ці назви як «білі блукальці» та «блідавці». І таких цікавинок у Мартіна в пані Тисовської назбиралося вже на 120 сторінок глосарію!
За словами Наталі Тисовської, під час перекладу треба було враховувати все, у тому числі знання з етикету, геральдики, міфології тощо. А також, звісно, звертати увагу на деталі, вдумуватися в текст. Бо, скажімо, у романах частенько герої убрані у «robe», що має силу-силенну значень – від «мантії» до «ряси» та «сукні». І тут треба було перекладати залежно від статусу персонажа. Так само важко було відтворити гумор і гру слів. Лекторка наводила приклади зі своїх перекладів, а також з альтернативного українського.
А яким чином упорався б з цими проблемами комп’ютер? Адже треба враховувати дуже багато нюансів. Для ілюстрації Наталя Тисовська цитувала приклади з комп’ютерного перекладу. Ці машинні фрази були часто абсурдними, або дуже кумедними, або цілковитими відсебеньками. Не відомо, скільки має пройти поколінь, щоб створити досконалий комп’ютер, який дорівнював би людському мозку. 
Наталія Ференс, кандидат філологічних наук, перекладачка, яка вже виступала в Музеї з лекцією про Вільяма Батлера Єйтса, поділилася враженнями від різних перекладацьких проблем. Крім того, вона зацитувала уривки з написаного машиною начебто зв’язного тексту в стилі «Гаррі Поттера» Джоан Роулінґ, але з цитат стало очевидно, що при всій своїй видимій стрункості текст абсолютно не має сенсу. Своїми спостереженнями поділилась Ольга Смольницька, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Музею. Торкнулися й анекдотичних ситуацій, пов’язаних з непрофесійною критикою, питань сприйняття чи несприйняття тексту, вміння чи невміння розпізнати в ньому похибки.

Також приємно, що предмет бесіди зацікавив навіть не пов’язаних з перекладом людей, оскільки проблема чуття слова стосується кожного. Захід відбувся в теплій, жвавій, колегіальній атмосфері. Планується здійснювати подібні зустрічі та залучати більше авдиторії. 
Ольга Смольницька