^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

12 квітня 2018 року

«ДЛЯ ВАС ЗЕМЛЯ, А НАША – ДАЛЕЧІНЬ!», або ЗВІДКИ ГАГАРІН ЗНАВ РИЛЬСЬКОГО?

Сьогодні, 12 квітня, відзначається всесвітній День космонавтики

У фондах Музею Рильського зберігається примірник книги Юрія Гагаріна «Дорога в космос», подарована автором Максимові Тадейовичу. Дарчий напис вельми промовистий: «Поэту Максиму Рыльскому, которого я люблю. Гагарин». 
Звідкіля народжений 1934-го року космонавт №1 міг знати українського поета? Точних відомостей про це не маємо. Хоча достеменно відомо, що старший поетів син Георгій Рильський не лише фільмував першого українця у космосі Павла Поповича під час його перебування в Україні, але й щільно спілкувався з ним в суто неформальній обстановці. А молодший, Богдан Рильський, 1961-го працював у газеті «Вечірній Київ», яка першою в СРСР сповістила про вікопомний політ Гагаріна. 
Та була ще одна людина, яка могла декламувати улюблені поезії першим космонавтам: головний конструктор космічних двигунів, чиє ім’я в ті часи було строго засекречене – Сергій Корольов. В 1924 – 1926-му роках він навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту і, як відомо, заповнюючи анкету, в графі національність писав «українець». А щоб київському студентові середини 20-х не знати найвідомішого в місті поета – про це й мови не могло бути! Так що саме від Корольова Гагарін міг в оригіналі знати ту, найчарівнішу і найпроникливішу поезію ще «не стриноженого» Рильського, яку в 30-ті – 50-ті роки російською не надто перекладали...

 

Так, ми пролог...
«Пролог, не епілог...»
І.ФРАНКО

 

Так, ми пролог. У вас і королі,
І шибениці, і церкви, й картини.
А ми - лиш проба першої людини,
Нас тільки вчора зліплено з землі.

 

Ми ще ніколи не були собою,
Не підіймали стяга на морях,
Ні по чужих, невиданих краях,
Де квіти квітнуть барвою новою.

 

Ми без'язикі, безіменні, ми
Німа вода холодного свічада,
Слизький туман. Ми привидів громада,
Що непомітно ходить між людьми.

 

І раптом кров у жилах закипіла,
Пройшло по тілу радісне тепло,
І творча мисль осяяла чоло
І мозок бідний дивно оживила.

 

Народи й царства! Днів і поколінь
Моря дзвінкі! Дивуйтесь немогутнім:
У давнім ваше, наше - у майбутнім!
Для вас земля, а наша – далечінь!

Хіба можна не любити автора ТАКИХ слів?!..

ВІКТОР ЦІОН