^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

4 квітня 2018 року

«ДАЙ ЖЕ НАМ СИЛИ, БОГИНЕ, В КОХАННІ ВРОДЛИВИМИ БУТИ...»

4 квітня в Голосіївському музеї слухали лекцію професора Юрія Коваліва «Анакреонтика в гедоністичній ліриці Максима Рильського»

Моє перше враження від пана Юрія – кінестетичне. Лещатно-потужне рукостискання і справді ковальське, а точніше КОВАЛІВСЬКЕ. «Чи це спадкове, - подумалося, - чи, може, біля професорського робочого столу півторапудова гиря стоїть, як у мого знайомого художника Дмитра Крутоуса біля мольберта?». 
Але це так, лірика... 
Хоча, власне, про лірику і йшлося. Максима Тадейовича. Гедоністичну...
Переповідати ґрунтовну лекцію поважного літературознавця (до речі, лауреата Шевченківської премії) – справа невдячна. Тому обмежуся буквально кількома висловами (та й то в моєму досить приблизному потрактуванні), що запам'яталися:

- Київські «неокласики» дисциплінували українське мислення, літературу, поезію... Те ж робили й поети «Празької школи».

- Максим Рильський в коло «неокласиків» і вписується, і ні... З появою в 1922 році збірки «Синя далечінь» його вважають «неокласиком».

- Про «Неокласичний марш»: «Були з гумором хлопці, погралися...»

- Микола Зеров вважав, що "неокласика" - неточне поняття, тому просив брати його в лапки.

- Сергій Єфремов: «У Максима Рильського є ідея – це ідея природної людини». Жити без природи неможливо, урбаністична людина – надломлена, неповноцінна... Поворот до природи Рильського абсолютно органічний. Він йшов шляхом Сковороди і Руссо... Його вітальна сила надзвичайно потужна. Оце і є його гедонізм.

- «Солодкий світ» - закон гедонізму. Гедоніст радіє кожній хвилині життя, хоче наповнитися нею. Епікур запровадив гедонізм у Європі, але це було і в Індії, і на Сході...

- Рильський був різним: гедоністом, але й парнасцем. І це зовсім не замикання у вежі зі слонової кості.

- Поети завжди комусь (чомусь) служили. Софокл і Евріпід обслуговували Олімп. Поети Середньовіччя – християнські містерії. За класицизму – короля. За просвітництва – дидактику... Дефо в повному варіанті «Робінзона Крузо» на 3-4 сторінках намета робить! Це насамперед інструкція з виживання в екстремальних ситуаціях. І лише романтики поставили поета врівень Богові. Поет нікому нічого НЕ ВИНЕН – він творить свій власний світ!

- Радянські вірші Рильського – це ритуальне «пиття кумису в ханському наметі» (Євген Маланюк).

- В Україні класицизму не могло бути, тому що у нас не існувало абсолютизму, як, скажімо, у Франції.

- У Максима Рильського діонісійство урівноважується аполонійством.

- Анакреонтика є гра, але без фривольності. Це – висока культура! Як у сонеті Рильського «Діана» («Заснув Ендіміон на місячній поляні...»).

- Поезія Максима Тадейовича «Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі...» - своєрідна стилізація гекзаметру. Як зауважив Євген Маланюк: «Ці гекзаметри міг би написати тільки еллін за духом». Це він про триптих «Синя далечінь». Хоча це й не гекзаметри...

- Окрім іншого, Максим Рильський ще й великий експериментатор (в його поемі «Крізь бурю й сніг» відтворено дух вулиці й поліфонічність, на яку не спромоглися навіть футуристи).

- Книга для «неокласиків» - джерело мислення, а не знання. Отримати насолоду від читання не кожен зможе, як і насолоду від риболовлі...

Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі.
Образ Кіпріди її благословляє з кутка;
Ми принесемо богині смокви медово-солодкі,
Темний, міцний виноград і молодих голуб'ят.
Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п'яніше. 
Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста...
Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути
І в заворожену ніч мудрого сина зачать.

1921

І на завершення. Сьогодні їхатиму у Володарку, на мамину могилу. Проїжджаючи Білу Церкву й Малу Вільшанку, згадаю і Юрія Івановича, з долею якого ці місця тісно пов’язані. А потім підніму келих за його здоров’я, адже вчора він відзначав свій черговий день народження.
З роси й води, пане Юрію!

ВІКТОР ЦІОН