^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

13 лютого 2018 року

«ДЛЯ НАС НА ДВОРИЩІ БАГАТТЯ ТЛІЄ...»

13 лютого в Голосіївському мануарі професор Володимир Панченко виступив з лекцією «Московський «зигзаг» Миколи Зерова 1935 року».

 

На початку 90-х народний депутат Верховної ради України I скликання Володимир Панченко підійшов до урядової ложі парламенту і звернувся до тодішнього голови СБУ Євгена Марчука з проханням посприяти в ознайомленні з матеріалами слідчої справи Миколи Зерова. 
2015-го професор Могилянки Володимир Панченко упорядкував видану «Смолоскипом» 880-сторінкову книгу «Микола Зеров. Вибрані твори». 
13 лютого 2018-го року доктор філології Володимир Панченко, виступаючи з лекцією в Музеї М.Рильського, повідомив, що був змушений припинити викладацьку діяльність, аби повністю зосередитися на написанні «Повісті про Миколу Зерова» (зауваживши при цьому, що термін «повість» тут варто розуміти скорше в агіографічному сенсі – як житіє). Готово вже 450 сторінок, залишилося ще 150...
До речі, саме 13 лютого ховали соратника доповідача по ініціативі «Першого грудня» філософа Мирослава Поповича, який свого часу, в ході телепроекту «Великі українці», закликав голосувати за Максима Рильського – неокласика і друга Миколи Зерова. І саме цього дня, 13 лютого 1920-го року, Микола Костьович одружився з юною Сонечкою Лободою (Софією Зеровою)... 
В примітках до перекладів, опублікованих в збірці «Камена», Микола Зеров писав: «Перечитуючи Вергілія й Горація Тибула, й Овідія, уважний читач легко розпізнає контури «вічної казки», перипетії «давньої й щораз нової історії»...». Так от і в його власній долі були і кесарі, і претори... І, звісно ж, свій Брут - колишній улюблений учень Петро Колесник, автор сумнозвісної доповіді-доносу «Буржуазно -націоналістична літературознавча концепція М.Зерова і хвильовизм». Саме його Микола Костьович зобразив у сонеті «Incognito»:

 

...Він народивсь давно, і то не маячня!
Живе в усіх часах, в усіх суспільних шарах,
Та нині розплодивсь у безліч екземплярах,
Мов літоросль повзка від в’язового пня.

Ще вчора він слова точив мені медові,
І стільки приязні було в облесній мові!
Та утиральничок скрашав поважну стать.

Він бачить наперед годину злої страти,
А руки прийдеться від крові одмивать,
Тож ліпше рушника напохваті держати.

В листопаді 1934-го, на похоронах померлого від скарлатини десятирічного сина Костика, він виголосив промову латинською мовою. І додав присутньому на церемонії театрознавцеві Абрамові Гозенпуду: «Можливо, я промовляю востаннє». Себто так він прощався не лише з сином, а й з усім попереднім життям. 
А в січні 1935-го, відразу після Різдва, виїжджає до Москви. До арешту залишається якихось три місяці... 
Про долю свою і свого покоління Микола Зеров пророче написав ще на початку 20-х, в Баришівці:

Огні і теплий чад. З високих хор
Лунає спів туги і безнадії.
Навколо нас кати і кустодії,
Синедріон і кесарь, і претор.

Це долі нашої смутний узор,
Для нас на дворищі багаття тліє,
Для нас пересторогу півень піє,
І слуг гуде архиєрейський хор.

І темний ряд євангельських історій
Звучить як низка тонких алегорій
Про наші підлі і скупі часи.

А навкруги — на цвинтарі, в притворі —
Свічки і дзвін, дитячі голоси
І в темному повітрі вогкі зорі.

Віктор Ціон