^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

9 лютого 2017 року

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

9 лютого в Музеї М.Рильського, в рамках проекту «Родинний альбом української історії», відбувся вечір пам’яті відомого художника і графіка Мар’яна Маловського (1926 – 1993). 
Про життя і творчість майстра розповідав його син Роман Маловський, літературний редактор-перекладач газети «День», голова польського національно-культурного товариства «Згода». Зважаючи ж на те, що більшість присутніх були членами цієї спільноти, то й мовою заходу була переважно польська.

Народжений в Україні друг Максима Рильського Мар’ян Маловський залишався поляком. Але яким?! Він в нових умовах продовжив традицію т.зв. «хлопоманства» XIX століття, продовжив справу Тадея Рильського, Володимира Антоновича та інших старогромадівців! Він постійно подорожував Україною у складі етнографічних експедицій, споряджених Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН України. Робив замальовки старовинних пам’яток архітектури, інтер’єрів сільських хат, предметів побуту... І звісно ж писав портрети своїх сучасників-українців: від найвідоміших, таких як М.Рильський, О.Довженко, П.Тичина, до простих карпатських лісорубів, херсонських хліборобів чи одеських мореплавців. Дружив з Григором Тютюнником, 1965-го написав його портрет. Завжди носив вишиванку, розмовляв прекрасною українською, але дома переходив на «ґвару» - регіональну польсько-українську говірку.

А коли заходив у справах до ІМФЕ, то обов’язково зустрічався з Рильським. Зі словами «między nami Polakami mówiąc» Максим Тадейович діставав із шафи коньяк... Мар’ян Мартинович завжди з глибокою любов’ю згадував про нього. Особливо ж був у захопленні від неперевершеного гумору поета. Якось випадково став свідком наступної сцени. Рильский іде коридором інституту, заходить до якоїсь кімнати і, привітавшись, запитує: «Ну, як у вас справи?». «Ви ж бачите, Максиме Тадейовичу, - відповідає співробітниця академічної установи, - у нас тут нема умов». «Нема умов... чи нєт умов...», - задумливо, ніби про себе, промовив Рильський і пішов далі...