^Доверху
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

hair saloonВ раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, — В пекельному раю його душа жила...

(044) 525–24–71
info@rulskiy.kiev.ua

Літературно-меморіальний музей Максима Рильського

У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне...

Режим роботи

Музей працює щодня
з 10.00 до 18.00.
Вихідний - Понеділок 
Замовлення екскурсій - 525 24 71 

 

1 грудня 2017 року

    Благодійна організація             

      "Фонд Максима Рильского

                "Троянди й виноград"          

 

                   Прес--реліз            

 

    Кришталеві троянди - поетам-аматорам країни                                                       

В Українському фонді культури відбулася церемонія вшанування лауреатів поетичного вернісажу ім. Максима Рильського «Троянди й виноград»

               

Детальніше...

12 листопада 2017 року

12 листопада в затишній вітальні Музею М.Рильського відбувся музичний вечір «Перлини піанізму – від Заходу до Сходу» за участі Марії Куліш (фортепіано), лауреатки українських та міжнародних конкурсів (зокрема Міжнародного конкурсу RÉSONANCES в Парижі, Франція, 2015) та її юних вихованців.

Віктор Ціон, провідний науковий співробітник музею, відкриваючи захід, привітав Марію Куліш з приємною новиною – членством в Асоціації діячів естрадного мистецтва України. А ще сказав:

 

- Минулого місяця мав можливість насолоджуватися музикуванням пані Марії в Українському фонді культури з нагоди відкриття виставки, привезеної до Києва з Білорусі. Виступ мисткині був настільки яскравим, а її розповіді про композиторів захоплюючими, що інколи складалося враження: саме її музичний супровід є центральною подією того вечора, а не, власне, сама виставка, відкривати яку спеціально прибув посол сусідньої держави...

От і цього разу Марія Куліш не лише потішила присутніх майстерною грою на легендарному шредерівському роялі Максима Рильського, а й заінтригувала прецікавими фактами з життя музичних геніїв, твори яких вона виконувала. Скажімо, про фатальну травму Олександра Скрябіна (розрив зв'язок правої руки), що примусила його поставити хрест на кар’єрі піаніста-віртуоза й повністю зосередитися на мистецтві композиції. Цю розповідь Марія Куліш проілюструвала виконанням скрябінського Ноктюрну для лівої руки (свою ж праву поклала при цьому на бортик роялю).

Нині молода піаністка не лише є магістранткою Національної музичної академії ім.П.Чайковського (клас професора Михайла Степаненка, народного артиста України), але й займається власною педагогічною діяльністю. В ході концерту виступили троє її вихованців: шестирічна Мелісса Чал виконала етюд Карла Черні, 11-річна Маріана Саккулас головну тему з балету Петра Чайковського «Лебедине озеро», а десятирічний Тимофій Одоладов не лише зіграв «Постлюдію» Корнеліуса Гурліта, а й разом зі своєю вчителькою виконав «Жарт» з сюїти Йоганна Себастьяна Баха в обробці для чотирьох рук.

Звертається Марія Куліш і до творчості вітчизняних композиторів: Сергія Борткевича, Євгена Станковича, Геннадія Ляшенка. 
Цього разу вона виконала етюди №5 і №7 з циклу «Сім етюдів для фортепіано» Антона Стука, асистента-стажиста на кафедрі композиції НМА ім.П.Чайковського.

На завершення вечора Марія Куліш натхненно зіграла масштабний і складний твір Ференца Ліста «Grand Concert Solo» і цілком заслужено зірвала шквал оплесків і вигуків «браво!». 

10 - 11 листопада 2017 року

10 - 11 листопада в Києві відбулась організована Національним педагогічним університетом ім.М.Драгоманова та Київським літературно-меморіальним музеєм М.Рильського міжнародна науково-практична конференція «Корифеї української літератури і науки: фундаментальний внесок неокласиків».

 
Конференція присвячена 95-літтю утворення кафедри української літератури НПУ імені М.П.Драгоманова та 80-річчю від дня трагічної загибелі її професорів Миколи Зерова та Павла Филиповича.

Після урочистого відкриття учасники конференції відвідали Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», де поклали квіти біля Меморіалу жертвам сталінських репресій.
Робота наукових секцій конференції проходила в Музеї Максима Рильського. Але перед цим всі учасники переглянули Літературно-музичну композицію «Таємниця осіннього листя» у виконанні народного аматорського театру «Вавилон» та ознайомилися з експозицією Музею М.Рильського.

10 листопада 2017 року

10 листопада у затишній вітальні Голосіївського мануару відбулась презентація видання «Максим Рильський. Лібрето опери «Євгеній Онєгін». Український переклад».

 

В короткому вступному слові Вікторія Колесник, очільниця Музею М.Рильського, зауважила, що текст перекладу цього лібрето, зробленого Максимом Тадейовичем у час його перебування на посаді завліта Київського театру опери та балету, надруковано вперше. А також додала, що реконструкцію тексту і його літературну редакцію здійснив Максим Стріха, який, власне, і був «двигуном усього процесу» в реалізації такого вкрай важливого і потрібного проекту.
В свою чергу Максим Віталійович сказав:

- В академічному двадцятитомнику М.Рильського перекладам відведено 5-11-й томи, але жодного з 20-ти його перекладів лібрето (15 оперних, і 5 оперет) там немає. 
1926-го року в УСРР спеціальним декретом було українізовано три оперні театри: Харківський, Київський і Донецький. Над перекладами світової оперної класики працювали українські поети першого ряду (М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, М.Вороний, М.Лукаш, Д.Бобир, Є.Дроб’язко, Л.Старицька-Черняхівська), чого не спостерігалося в Росії. Леонід Собінов спеціально вчив українську, аби впродовж одного сезону співати в Харкові і Києві! Та вже в 70-х роках ситуація почала мінятися. На афішах «Хованщини» і «Бориса Годунова» Київської опери ще писалося «український переклад Миколи Бажана», хоча ці вистави йшли російською. І при цьому Микола Платонович продовжував отримувати за них гонорари. А оперету в Україні було русифіковано ще раніше: в 50-ті роки. На жаль, багато хто з вітчизняних співаків сприяв цьому. Скажімо, одна наша оперна зірка вважала слово «зблідла» нецензурним... 
Також Максим Стріха подякував за співпрацю присутнім на вечорі директору видавництва «К.І.С.» Юрію Марченку і старшому науковому співробітнику Музею М.Рильського Ользі Смольницькій.
В ході презентації співак Павло Більський виконав арію Онєгіна в українському перекладі М.Рильського. На роялі йому акомпанував Андрій Бондаренко. 

9 листопада

«ЯВОРОВІ ЛЮДИ» В ГОЛОСІЄВІ

9 листопада в Музеї М.Рильського учні 1-в класу київської школи №108 взяли участь в інтерактивній лекції-концерті «Яворові люди». 

В ході заходу вони мали змогу ознайомитися з різними групами музичних етно-інструментів:
1. Шумові: дощовиця (виготовлена з висушених порожнистих стовбурів борщівника), маракаси та бубни.
2. Духові: свищики, джоломига, флейта, сопілки.
3. Струнні: ліра, кобза.
Від побаченого, почутого та самостійно зіграного дітлахи були в щирому захваті!

 

ЦЕЙ ТА ІНШІ ІНТЕРАКТИВИ МОЖНА ЗАМОВИТИ ПО ТЕЛЕФОНУ: 
(044) 361-10-09

11 жовнтя 2017 року

11 жовтня в Голосіївському мануарі відбувся творчий вечір Лариси Дубас, поетеси, письменниці, піснярки перекладачки, художниці «У вежах виспіваних слів...»

 

Лариса Дубас народилася в Архангельскій області, в родині українців зі Львівщини. Вищу освіту здобувала в петербурзькому університеті. Але від долі не втечеш – батьківщина мами і татка згодом стала і її, Лариси, Батьківщиною. Перебралася спочатку до Луцька, а потім і до Києва. Вражає те, як глибоко вона відчуває первісну стихію української мови (те ж саме, до речі, можна сказати й про російську). Як зазначила пані Лариса, лише в Україні вона відчула, що й тайга, де пройшли її дитинство і юність, також рідні для неї... 
Вона творить багато і натхненно – обома мовами. А ще перекладає. Нещодавно у видавництві «Сім кольорів» вийшов друком її український переклад «Азазеля» Бориса Акуніна. Та, як любив цитувати відомий афоризм Василя Жуковського Максим Рильський: «В прозі перекладач раб, а в поезії – суперник». Найбільше вразили саме поетичні переклади Лариси Дубас: українською Михайла Лєрмонтова, Валерія Брюсова, Даніїла Хармса, Осипа Мандельштама, а російською Євгена Плужника, Ліни Костенко, Євгена Маланюка, Наталки Білоцерківець...

В ході вечора виступив також Ларисин чоловік, музикант і композитор Юрій Попсуєнко-молодший (його батько Юрій Попсуєнко-старший – відомий український перекладач, лауреат премії ім.М.Рильского є давнім другом нашого музею). Він представив рок-феєрію «Окоцвіт» на власну музику і слова Лариси Дубас. А вірніше, її фрагмент - кліп «Спогад», для відеоряду якого була використана анімація «Вітер душі» Хаяо Міядзакі.
https://www.youtube.com/watch?v=_kLZm9PxSkA

Далі композитор Анастасія Комлікова виконала кілька дитячих пісень, створених нею у творчій співпраці з Ларисою Дубас. Одна зних, «Святий Миколай», набрала у Ютубі 175 тисяч переглядів!
https://www.youtube.com/watch?v=NEBB6cmcqpE

Але найбільше того вечора звучало поезії Лариси Дубас у авторському виконанні:

 

Плекаю радість

Саджаю радість, їм її, солю,
В снігах солодких намистинки бачу,
В словах-дурничках наголос ловлю,
Слізьми її щасливими заплачу.

Співаю радість — дзвоником трушу,
Танцюю радість злетами навшпиньки…
Плекаю, нею сню, її ношу
в руках — беріть! —
лілеї та лелітки…

6 жовнтя 2017 року

МАЙСТЕР З ІРПЕНЯ ЗДІЙСНИВ НЕЙМОВІРНЕ – ВИШИВ ШЕВЧЕНКОВОГО «КОБЗАРЯ»!

6 жовтня в Київському музеї М. Рильського відкрилася виставка робіт ірпінського майстра Івана Рябчука «Вишитий Кобзар». Захід відбувся за сприяння президентського фонду Леоніда Кучми «Україна».

Зі вступним словом виступила Вікторія Колесник, директорка музею М.Рильського. Далі промовляли Іван Рябчук, митець, Тетяна Мельник, заступниця голови фонду «Україна», Анатолій Зборовський, директор ірпінського краєзнавчого музею, Олена Циганенко, завідувачка ірпінської райбібліотеки, Олена Плаксіна, краєзнавець, Ольга Ваннікова, Ніна Михайлишина та інші. 
Перед присутніми виступив народний хор «Хортиця» ірпінського районного будинку культури (художній керівник Вадим Зеленюк).

5 жовтня 2017 року

5 жовтня в гості до Києва завітали наші колеги з Державного музею історії білоруської літератури (м.Мінськ). В Українському Фонді культури вони представили пересувну літературно-документальну виставку «Петрусь Бровка. Моє XX століття».

Відкриваючи захід, Вікторія Колесник, директорка Київського музею М.Рильского, член правління УФК зазначила:


- Як відомо, Максим Тадейович і Петрусь Устинович товаришували і перекладали один одного. Фото друзів-поетів і сьогодні висить на стіні меморіального кабінету Петруся Бровки в Мінську. Друзями були і їхні сини Богдан і Юрій – обидва свого часу очолювали музеї своїх батьків. Не дивно, що цю українсько-білоруську дружбу успадкували й колективи наших закладів...
Далі Олексій Понкратенко, перший секретар білоруського посольства, зачитав вітального листа від Ігоря Сокола, повноважного і надзвичайного посла Республіки Білорусь в Україні. 
Олександр Бакуменко, голова Українського Фонду культури ім.Б.Олійника, нагадав, що Петрусь Бровка перекладав білоруською і Максима Рильського, і Павла Тичину, і Миколу Бажана, але найбільше Тараса Шевченка – близько восьми десятків його віршів і поем! А ще Петрусь Устинович був засновником і головним редактором Білоруської радянської енциклопедії (сьогодні вона носить його ім’я). 
Далі Дмитро Яцкевич, директор Державного музею історії білоруської літератури, розповів про сьогоднішнє життя-буття всіх дев’яти філій керованого ним закладу, однією з яких є й меморіальна музей-квартира П.Бровки. До речі, в усьому Мінську вона така одна... 
А Леся Стеблина, директор Центру білоруської мови і культури ім.В.Короткевича, представила присутнім своїх вихованців – студентів Інституту філології КНУ ім.Т.Шевченка. Вони прочитали вибрані поезії Петруся Бровки.
Програму музичної частини заходу склали виступи самодіяльного хору «Голосіївське відлуння» і піаністки Марії Куліш, лауреата багатьох міжнародних конкурсів. Остання виконала відомі твори Ф.Ліста, Й.Брамса і О.Скрябіна...
Завершився ж вечір екскурсією по фотовиставці «Пятрусь Броўка. Маё XX стагоддзе». Її натхненно провів Дмитро Андрєєв, науковий співробітник Літературного музею-квартири Петруся Бровки.

30 вересня 2017

Минулими вихідними (30 вересня – 1 жовтня) відвідувачі Музею М.Рильського мали нагоду взяти участь в дводенному дискусійному марафоні «Історичний полігон», де вони слухали лекції українських істориків, політологів, філософів та культурологів на гостроактуальну тематику. Захід відбувся в рамках благодійного фестивалю «Голосіївська Криївка» і був приурочений до 100-ліття Української національної революції.

З аудіозаписами окремих лекцій (Ростислава Мартинюка «Драгоманов – конструктор Єдіной Страни», Дмитра Савченка «Ватні привиди Києва», Василя Павлова «Війна за український мілітарний простір» та іншими) можна ознайомитися тут:
https://www.mixcloud.com/Expert_Corps/

24 вересня 2017 року

24 вересня 2017 року в Музеї Максима Рильського пройшло чергове засідання Клубу корінного киянина. Головний фізіотерапевт столиці Сергій Бучинський розповів про легендарного київського лікаря Вітольда Болеславовича Камінського (1859 – 1931).

 

Сергій Никодимович поділився майже містично-детективною історією свого знайомства зі спадщиною В.Камінського, про спілкування з його правнучкою Ганною Самборською, яка нині мешкає в США. Саме клопотаннями Сергія Бучинського на будинку, в якому знаходилась водолікарня Вітольда Бориславовича на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (нині Саксаганського), 20 було відкрито меморіальну дошку. Крім цього С.Бучинський розповів про бучанський період життя Лікаря. Присутні змогли побачити унікальні світлини, зокрема надані правнучкою В.Камінського Ганною Самборською, на якій Вітольд Бориславович сидить біля свого будиночку в Бучі. Також усі присутні мали змого переглянути та потримати в руках рецепти, написані Вітольдом Камінським з 1909 по 1916 рік.
Потім було розповідь алли Диби, наукового співробітника Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка, про київського лікаря-фізіотерапевта Йосипа Дейча.
Водолікарня Йосипа Яковича знаходилася на вулиці Михайлівській, 22-А. Тут він розробляв методи лікування стенокардії, туберкульозу кісток, нервових захворювань. Йосип Дейч розробив власний метод лікування так званої самовільної гангрени, сконструював низку фізіотерапевтичних приладів, зокрема електричну грілку.
Професіоналізм Йосипа Дейча високо цінував інший відомий київський лікар Теофіл Яновський за направленням якого, в клініці лікаря Дейча проходила курс лікування Леся Українка.
Також пацієнтами Йосипа Дейча були Михайло Коцюбинський, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Євген Чикаленко та родина Рильських.
В будинку Дейчів влаштовувалися поетичні вечори, на одному з них читав свій перший вірш тринадцятилітній Максим Рильський. З того часу почалася дружба сина Йосипа Дейча - Олександра з Максимом Рильським «на все життя».
Віктор Ціон, провідний науковий співробітник музею М.Рильського, розповів про один цікавий випадок з життя Йосипа Дейча, пов'язаний з відмовою проходити у нього практику випускнику медичного факультету Київського університету Михайлу Булгакову – майбутньому письменнику...

Потім була дуже пізнавальна екскурсія музеєм, запашний чай зі смаколиками та багато цікавих розмов.